Проблеми очищення стічних вод
Самостійний комплекс проблем, пов’язаних з антропогенним зміною режимів природних водойм і водотоків, виникає у зв’язку з роботами по гідробудівництва і іригації. У нашій країні накопичився великий досвід будівництва великих гідростанцій, судноплавних каналів (“Москва – порт п’яти морів”), іригаційних систем великої потужності. У більшості випадків при їх допомозі вирішували дійсно важливі економічні та стратегічні завдання. Будівництво каскаду водосховищ і гідроелектростанцій від Білого до Каспійського і Чорного морів не тільки дозволило перевозити водним, найдешевшим, шляхом величезне кількість вантажів, а й забезпечити електроенергією індустріалізацію країни в передвоєнні роки, створення ядерної зброї та атомної промисловості (див. “Ядерна енергія і радіоактивність “) в роки післявоєнної гонки озброєнь. Проте в ті роки ще не був усвідомлений вже яким сумний досвід наслідків не тільки для природних систем, а й для економіки країни безоглядного втручання в рівновагу природних систем.
Так, створення системи великих водоймищ на рівнинних річках призвело до незворотної втрати величезних площ найбільш продуктивних заплавних земель в долинах Шексни, Молога, Москви-ріки, Ками, Волги і багатьох дрібніших річок. Втрати, пов’язані зі зниженням продуктивності тваринництва через скорочення площ найбільш цінних пасовищ і сінокосів, з переселенням сотень тисяч жителів міст і сіл зон затоплення, загибелі величезних лісових масивів, здається, досі не піддаються більш-менш об’єктивної оцінки. Додаткові втрати викликані підвищенням рівня грунтових вод на багато кілометрів від самих водосховищ, заболочуванням лісів і лугів, погіршенням температурно-вологісного режиму на великих територіях Північно-Заходу Росії.
Може бути, з урахуванням екологічних наслідків слід було свого часу зупинитися на варіанті будівництва гідростанцій на гірських річках, де при значно менших площах і обсягах водосховищ можна отримати порівнянний енергетичний ефект за рахунок істотно більшого перепаду рівнів води. Подорожчання водних перевезень малими суднами в порівнянні з використанням великотоннажних суден типу “річка-море”, треба думати, з лишком окупилося б збереженням заплавних земель, лісових і рибних ресурсів, якби економічні та демографічні завдання мали свого часу пріоритет у порівнянні з завданнями пропагандистсько – політичними.
Зацікавлена в максимальному збільшенні обсягу робіт, чого б це не коштувало зрештою країні, Гідробудівельні відомство колишнього СРСР у вищій ступеня енергійно на всіх рівнях, від Політбюро ЦК КПРС до Президії Академії Наук СРСР, домагалося розробки та затвердження грандіозних гідротехнічних проектів. Їх реалізація мала вирішувати начебто б очевидні завдання – забезпечення водою зростаючих рисових і бавовняних полів Середньої Азії, посушливих степів Прикаспію і багато інших.
Проте спорудження зрошувальних систем, що використовують води Аму-Дар’ї, Сир-Дар’ї та Або, призвело до значного скорочення надходження прісної води в Аральське море. У районі Аралу виникла одна з найбільш катастрофічних ситуацій. Відступ води на багато кілометрів від берегів і підвищення її солоності призвело до багаторазового зниження рибних запасів Аралу, згортанню рибопереробної промисловості, різкого погіршення умов життя населення Кара-калпак. Відкладаються на висихають берегах Аралу солі розносяться вітрами на багато сотень кілометрів навколо, наводячи до прогресуючого засолення грунтів.
Що почалося в 60-і роки зниження рівня води в Каспії пов’язували з затримкою надходження вод Волги через системи водосховищ і розвитку іригації на їх основі. Вирішено було побудувати перемичку-греблю, яка повинна була (і успішно почала це робити) зупинити витік каспійських вод в затоку Карабогаз-Гол і тим підтримати рівень води в Каспії. Але незабаром зниження рівня Каспію змінилося його швидким підвищенням. Справа в тому, що гідробудівники мали можливість вважатися тільки з думкою тих вчених, які з економічних чи технічних позицій підтримували їх проекти, а думки екологів і кліматологів оцінювати як “панікерські” і мало ні “антинародні”. Але мають рацію виявилися саме екологи та кліматологи, професіонали в галузі природних процесів.
Як у випадку Аралу, так і у випадку Каспію, гідротехнічні “перемоги над природою” наклалися на приблизно столітню природну ритміку широтних зміщень основних західних вітрів, що несуть вологу Атлантики на Євро-Азіатський континент. Закінчився період максимального вологозабезпечення південних районів, водозборів річок, що живлять Арал і Балхаш, і почався період найбільшого вологозабезпечення басейну Волги, основного водозбірного басейну Каспію. Ці природні процеси різко посилили екологічні наслідки відбирання вод, що живлять Арал, і зробили безглуздою технічний захист Каспію від обміління.
Планувалося і вже почалося будівництво найбільшого і дуже дорогого зрошувального каналу “Волга-Чаграй” вдалося таки зупинити ще до виникнення сучасної катастрофічної ситуації в російській економіці, оскільки практично єдиним виявилася думка (і готовність його активно відстоювати) учених, що прогнозували швидке засолення вод каналу, подальше інтенсивне засолення і виведення з обороту бідних, але стійко зберігають пасовищні властивості земель, перетворення яких в чергову техногенну житницю виявилося очевидною утопією, що загрожує катастрофічними наслідками.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)