Проблема синкретизму в сучасному мовознавстві

Питання про члени речення є, як відомо, одним із актуальних і в той же час традиційно складних у синтаксичній теорії. Саме в основній синтаксичній одиниці – реченні – найпоказовіше виявляється спосіб організації семантики і процес її втілення у формально-граматичній структурі. Визнання за реченням багатоплановості дозволяє вивчати його в різних аспектах: структурному, семантичному, комунікативному, номінативному, соціолінгвістичному, емоційному, стилістичному тощо.

Традиційне визначення членів речення грунтується на одночасному врахуванні їх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, що нерідко руйнує єдині виміри класифікації і веде до об’єднання в одному ряду не однопорядкових величин. Тому опрацювання критеріїв розмежування членів речення стало актуальним завданням сучасного мовознавства. Розв’язання цієї проблеми сприяє передусім розгляду речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці.

Для розвитку сучасного мовознавства характерним є інтерес мовознавців до проблеми синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, різних її функцій. Цей синтез може бути як у плані змісту (у значенні другорядних членів речення), так і в плані вираження (спосіб вираження, вид зв’язку, засоби зв’язку, характер залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно. Поштовхом до синкретизму є зрушення у співвідношенні форми і змісту.

Синкретизм – це “поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо) протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності ” [2, с.446].

Найбільш детально поняття синкретизму дослідили В. В. Бабайцева, Л. Д. Чеснокова, І. Р. Вихованець. Науковці причину появи синкретизму вбачають у явищі так званих “вторинних синтаксичних функцій”. У словоформі як члені речення існує два типи граматичних значень: категоріальне (значення слова як частини мови) і синтаксичне (типове значення речення).

Аналіз функціонування словоформ у структурі речення виявляє два типи співвідношень категоріального і синтаксичного значень:

1) категоріальне і синтаксичне значення збігаються;

2) категоріальне і синтаксичне значення не збігаються.

Функціонування словоформи у вторинній функції може мати два наслідки: по-перше, воно може привести до зміни категоріального значення словоформи, що говорить про її перехід в іншу частину мови; по-друге, воно може привести до якісних змін самих синтаксичних функцій, до появи нових, синкретичних функцій.

Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, – категоріальне і синтаксичне. Ці значення взаємодіють і виникає нове, синкретичне значення.

В. В. Бабайцева вважає, що “синкретичні утворення – наслідок діахронних і синхронних переходів, морфологічних способів словотворення”. [1, с. 391].

Синкретичні утворення – конденсатори семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями. Вивчення синкретичних груп слів дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію структурна-семантичних класів; виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об’єднуючи частини мови у динамічну систему взаємодіючих одиниць. Синкретичні другорядні члени речення збагачують виражальні можливості сучасної української літературної мови, дозволяють стисло, емоційно висловлюватися. Потреба у вираженні особливих відтінків думки – головна умова існування синкретичних другорядних членів речення.

Тому, на нашу думку, у шкільний та вузівський курс з сучасної української літературної мови потрібно ввести поняття про синкретичні другорядні члени речення. Ці знання допоможуть орієнтуватися у складних випадках аналізу речення, і закріплять уміння та навички правильного визначення членів речення.

Бабайцева В. В. Переходные конструкции в синтаксисе.- Воронеж, 1988.- С. 391.

Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис.- К., 1993.

Лингвистический энциклопедический словарь.- М.: Сов. Энциклопедия, 1990.- С. 685.

Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів та ін.- 2-ге вид.- К.: Либідь, 2001.- 400 с.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Проблема синкретизму в сучасному мовознавстві