Про сутність людини

Що ми знаємо про себе? Чому ми такі, як є? Чим відрізняємося від тварини? Навіщо з’явилися на світ і для чого живемо? У чому наше призначення і призначення? У чому сенс нашого життя? 4 … Спробуємо відповісти на ці питання.
Хто ми? Перш за все, – люди, рід людський, співтовариство людей живуть, жили і тих, які ще тільки будуть жити. Людина так мудро влаштований, що в кожному конкретному представника людського роду (індивіді) перебуває вся повнота (цілісність)) людства, який жив, живе і майбутнього жити. “На зразок того, як одна людина матеріально присутній в тілесній формі й існує кількісна міра його людської сутності, обмежена поверхнею тіла, так і вся повнота людства, як ніби в єдиному тілі присутня в образі Божому, відображена в людині Богом” / 5, С. 56/5.
Людина – істота історичне. Це означає, що кожна людина має можливість долучитися людству, освоюючи культурну спадщину попередніх поколінь і, засвоївши їх досвід, будувати своє власне життя, вносити свій внесок у загальне благо, або ж марнувати його. Від того, як ми проживемо своє життя на землі, примножимо або розтратимо дісталася нам спадщину, залежить і те, що ми зможемо залишити своїм нащадкам – дітям і онукам.
Яке ж спадок дісталося нам від наших батьків? Природа – істощенная і вмираюча, пошкоджена “генієм” людського розуму і культурою науково-технічного прогресу. Людське життя в сучасному співтоваристві людей виявляється знеціненої, незахищеною і неулаштованої: тут як в джунглях на кожному кроці підстерігає небезпека. Любов збідніла. Байдужість, прикрите ввічливістю і відкрита ворожість стали нормою людських відносин. Наші близькі і ті, хто навколо нас, перебувають або в турботах і піклування, або скорботах і хворобах, так, що до них буває важко “достукатися”. Щира безкорислива дружба зустрічається вкрай рідко. Людство вироджується. І суспільство, і природа хворі смертельною хворобою – земна цивілізація на заході свого існування. Невже сучасне суспільство вичерпало всі свої можливості і у нього не залишилося ніяких коштів, ніякого капіталу, щоб вижити і відродитися до духовної повноцінного життя?
Капітал є. Його треба шукати в духовній спадщині тисячолітньої історії православної Русі, це – наша православна культура. Хранителька цього капіталу – Росія, її народ. Поки вона є, живий народ,
14
жива і його культура. Значення Росії у світовій історії унікальне і пов’язано з її потужним духовним потенціалом, укладеними в православній вірі. Поки Росія буде дбайливо зберігати і сповідувати віру православну, світ буде існувати – так було заповідано нашими святими предками.
Що ж знаємо про неї ми, ті, хто володіє цим скарбом і покликаний його дбайливо зберігати? На жаль школа не змогла нам дати істинних знань про православну культуру. В даний час цей пробіл може бути усунутий введенням обов’язкового загальноосвітнього предмета “Основи православної культури” 6.
Звертаючись до духовного досвіду наших предків, ми дізнаємося про людину найголовніше: “Людина – той, хто пізнав себе, … людина – той, хто пізнав своє значення, свій стан, своє призначення” / 10, С. 365 /. Не кожна людина на ім’я буде їм по суті. “Святе Письмо не удостоює імені чоловіків” тих, хто живе в моральному мороці і проводить своє земне життя без духовної, вічної мети, тих, для кого світло християнського вчення важкий і нестерпний і які біжать від нього “в темні, глухі прірви: в неуважність, в різноманітні розваги, в плотські втіхи “/ 10, С. 365 /. “Нещасна частка тих, яких слово Боже позбавило найменування чоловіків, низвело до найменування безсловесних тварин” / 10, С. 365 /. Що ж являє собою людина?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Про сутність людини