ПРО ШКОЛУ ЧИСТОГО МИСТЕЦТВА В РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ XIX століття – Мистецтво нам надано, щоб не вмерти від істини… Фрідріх Ніцше – Від романтизму до реалізму
Класична пластика, і контур строгий,
І логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога.
Микола Зеров, український письменник
ПРО ШКОЛУ “ЧИСТОГО МИСТЕЦТВА” В РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ XIX століття
У різні часи існування словесного мистецтва письменники зверталися у своїй творчості до важливих соціальних і суспільно-політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її надіями і хвилюваннями, розчаруванням і вірою у щасливе майбутнє.
Не стало винятком і XIX століття. У своїх творах митці цього періоду швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Водночас з’явився й інший напрям розвитку літератури, орієнтований на теорію “мистецтва заради мистецтва”. Ця творча концепція аж ніяк не перетиналася із політичними та суспільними сферами життя суспільства.
Ідеї “мистецтва для мистецтва” оформилися у самостійну теорію “чистого мистецтва” у середині XIX ст. Власне так зване “мистецтво для мистецтва” розпочало свою історію ще з часів Античності. А у середині XIX століття воно набуло “нового дихання”. Так, у Франції її прихильники – поети Шарль Леконт де Ліль (1818-1894 ), Теофіль Готьє (1811- 1872), Жозе-Маріа де Ередіа (1842-1905), Теодор де Банвіль (1823- 1891) – об’єдналися у групу “Парнас” і надрукували три збірки “Сучасний Парнас”. Назва групи походить від назви відомої гори у Греції, на якій, за уявленнями давніх греків, жили чудові музи мистецтва і сам бог поезії Аполлон. Сьогодні це слово асоціюється з мистецтвом, є символом поезії.
У Франції в 70-ті роки XIX ст. “парнасцями” почали називати поетів, які оспівували не щось буденне, а тільки справжню красу, природу і кохання. “Парнасці” ретельно “шліфували” кожен свій твір, кожен його рядок. Художня досконалість творів, прагнення відкривати нові поетичні обрії перетворили творчість представників цієї літературної групи на визначне художнє явище. “Парнасці” використовували культурні надбання попередніх епох і особливо захоплювалися романтизмом. Від романтизму вони успадкували його прагнення до екзотики, неприйняття сучасного їм світу, оспівування страждання й самотності. Водночас їх не влаштовував емоційний суб’єктивізм романтиків, які звеличували творчу розкутість митця. Не притаманна їм була і бунтівна сила романтизму. Із презирством вони ставились і до моралізаторства деяких творів реалізму, стверджуючи, що висока моральність притаманна лише високому мистецтву.
Важливу роль у теоретичному обгрунтуванні концепції “чистого мистецтва” зіграв французький літератор Теофіль Готьє. У передмові до свого роману “Мадемуазель де Мопен” (1836) він сформулював основні принципи цієї теорії, суть яких зводилася до того, що мета, заради якої існує мистецтво, – це, власне, саме мистецтво.
“Чисте мистецтво” – це умовна назва низки естетичних койцепцій, що об’єднані утвердженням самоцінності художньої творчості, незалежності мистецтва від політики, суспільних вимог, будь-яких виховних завдань.
Проаналізуймо, який сенс вкладався у слово “чисте”. На думку представників цього напряму мистецтва, “чисте” – це, насамперед, духовно наповнене, досконале, ідеальне, абсолютно художнє. Пропагуючи естетику та красу, прихильники “чистого мистецтва” прагнули творчої свободи в ім’я утвердження принципів досконалого ідеалу мистецтва, незалежного від дріб’язкових потреб і політичних пристрастей. Вони вважали, що потрібно захистити поетичну своєрідність і чистоту ідеалів мистецтва.
Позиції “чистого мистецтва” своє безпосереднє відображення знайшли у поезії, адже це та сфера, де немає місця миттєвому, тимчасовому. Природа, любов, краса – от що має оспівувати лірика. Тому ці поети зверталися до світу філософських та психологічних проблем, відображали особисті переживання, красу й витонченість навколишньої природи.
Віддаленість від життєвих проблем, протистояння “вічного” потребам дня, надчутливе художнє сприйняття природи – все це знаходить своє відображення у поезії “чистого мистецтва”. Головні теми поезій – природа, кохання, мистецтво – розкриваються за допомогою таких особливостей поетики, як образність і музикальність, відточеність мови творів, нетрадиційність епітетів і порівнянь, домінування натяків і замовчувань.
Послідовники ідей “Парнасу” були і в Росії. Найяскравішими представниками “чистого мистецтва” в російській літературі вважаються Афанасій Фет і Федір Тютчев, з творчістю яких ми і пропонуємо вам ознайомитися ближче.
?
1. Поясніть, як ви розумієте, що таке “мистецтво для мистецтва”.
2. Розкрийте поняття “чисте мистецтво”.
3. Розкажіть, що вам відомо про літературну групу “Парнас”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)