Прискорене будівництво соціалізму в СРСР
До кінця 20 хх років і більшовики, і народ Росії розуміли, що поки в країні відбувалися революції і внутрішні протистояння, більшість світових держав, включаючи переможених у Першій Світовій війні, “втекли” далеко вперед в політичному і економічному розвитку.
Модернізація господарства
Більшовицька верхівка розуміла, що цей факт має всі шанси похитнути віру громадян СРСР в ідеальне соціалістичне суспільство. З ініціативи Сталіна Радянська держава вже на початку 30-х років стало на шлях прискореного будівництва соціалізму, шляхом реформ в галузі промисловості.
На думку більшовиків, основою соціалістичного суспільства повинна стати індустріалізація, яка не тільки виведе країну на зовнішній ринок, а й забезпечить робочими місцями пролетарський клас. Скориставшись кризою НЕПу, І. Сталін оголосив курс на повну індустріалізацію держави і практичне впровадження соціалізму в економіку.
Процес модернізації промисловості був розділений на дві п’ятирічки, протягом яких Світський союз повинен був перетворитися з класичного аграрної держави в країну важкого промислового господарства. Результатами першої п’ятирічки стало збільшення випускається продукції машинобудування в 5 разів, важкої промисловості в 4 рази.
У господарстві з’явилися нові галузі хімічна, тракторна та авіаційна. Однак такі результати не влаштовували більшовиків, і в 1932 році темпи промислового виробництва значно прискорилися. Основний акцент робився на військово промислової галузі крім сильної економіки більшовики хотіли володіти і значним військовим потенціалом.
“Аскетизм населення” у період модернізації
Для будівництва нових промислових об’єктів та модернізації вже існуючих потрібні величезні капіталовкладення, яких у державній казні не було. Єдиним джерелом прибутку як і раніше залишалися селяни.
Для того щоб отримати гроші на індустріалізацію, Радянський Союз вперше став суб’єктом зовнішньої торгівлі. Продукцією експорту були хліб, цукор, масло, молочні продукти, які “добровільно” здавало сільське населення державі, нібито з метою допомоги вождю соціалізму в його правом справі зміцнення комуністичної держави.
Грабежі більшовиків набирали все більших обертів, в результаті селяни залишалися з мінімумом продукції, яка не дозволяла померти ним від голоду. У деяких регіонах сільських жителів залишали і без необхідного продовольчого мінімуму, наприклад, в Україні і Поволжя в 1932 – 1933 році.
У процесі модернізації промисловості, виникав ще одне гостре питання, що стосується робочої сили. Щоб не платити вільним найманим працівникам, які трудилися на створенні нових промислових об’єктів, Сталін доручив будівництво укладеним вже існуючим на той час таборів системи ГУЛАГ.
Праця в’язнів використовувався на видобутку сировини, будівництві Біломорканалу, заводів і фабрик в регіонах Сибіру. До індустріалізації були долучені вчені та інженери, які відбували покарання у трудових таборах. Саме вони займалися розробкою планів з найбільш ефективному впровадженню технічної бази в роботу нових промислових об’єктів.
Соціалістичне суспільство: кадри вирішують все
В результаті успіхів індустріалізації була скасована карткова система. Перші готівкові гроші, які видавалися робітникам, вселяли людям віру у світле соціалістичне майбутнє. Натомість настільки широкому жесту, партійне керівництво вимагало від робітників підвищення рівня виготовляється.
У державі зароджується стаханівський рух. Осяяне ідеями комунізму, населення держави, намагалося повторити подвиг безпартійного шахтаря А. Стаханова, який вирубав за зміну в 15 разів більше покладеної норми вугілля.
І якщо спочатку більшовики вітали і заохочували ініціативи трудящих по перевиконанню плану, то незабаром це набуло насильницький характер.
Робітники, які з якихось причин не могли перевиконати план, або протестували проти 10 годинного робочого дня, були оголошені ворогами соціалізму і часто відправлялися в трудові табори Сибіру. Неявка на роботу могла спричинити за собою насильницьке виселення з житлової площі і переселення в трудові бараки.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)