Природний і механічний рух населення
Я йому кажу, що мої яблуні ніколи не переберуться до нього і не з’їдять шишки під його соснами. А він у відповідь твердить: “Хороші паркани народжують добрих сусідів”.
Р. Фрост (Залатана стіна, 1914)
У процесі розвитку суспільства населення здійснює природний та механічний рух.
Природний рух населення – сукупність процесів народжуваності, смертності, природного приросту, природних втрат. Природний рух населення забезпечується режимом відтворення. Під відтворенням населення розуміють безперервне відновлення і зміну людських поколінь (залежно від співвідношення народжуваності і смертності відтворення населення може бути розширеним, простим і звуженим). Вирішальний вплив на відтворення населення надають складні демографічні процеси, зумовлені історичним розвитком і демографічними особливостями нації, а також соціально-економічні умови життя людей.
Механічний рух, або міграція, – це міграційні процеси або переміщення населення з однієї місцевості в іншу. Розрізняють:
- Зовнішню (еміграція та іміграція); Внутрішню міграцію.
Міграційний потік – сукупне число міграцій, що мають спільні райони прибуття та вибуття протягом даного відрізка часу.
Статистично враховуються два напрями зовнішньої міграції: країни СНД і далеке зарубіжжя. Виділяють два напрямки внутрішньої міграції: внутрішньорегіональну та міжрегіональну.
Виділяють такі види міграції:
- Постійну (безповоротну) – переселення зі зміною місця проживання; Циклічну (поворотну) – переміщення людей, коли кожен цикл пов’язаний з поверненням до колишнього місця, в тому числі:
Маятникову (човникова) – щоденні поїздки, наприклад, на роботу, для задоволення соціальних потреб; Періодичну – більш тривалий цикл; Епізодичну – відрядження, експедиції, рекреаційні поїздки.
Історичні міграції російського населення в Сибіру, на Урал, Північ, Далекий Схід почалися ще в XVI-VII ст. у зв’язку з освоєнням нових земель. Особливо збільшився потік переселенців у східні райони Росії наприкінці XIX – початку XX ст. у зв’язку з будівництвом Транссибірської залізничної магістралі. Історичними міграціями були і насильницькі переселення народів: в 1937 р корейці були переселені з Приморського краю в Середню Азію; в 1930-і рр. були виселені німці, калмики, чеченці, інгуші, кримські татари в східні райони: Сибір, Казахстан, Середню Азію. У довоєнні роки організоване переселення відбувалося на Урал, в Сибір і на Далекий Схід, де освоювалися родовища корисних копалин і будувалися заводи. У 1950-і рр. йшло масове освоєння величезних масивів земель в Казахстані і Західному Сибіру. У зв’язку з розпадом СРСР і загостренням міжнаціональних відносин в ряді республік нового зарубіжжя посилилася рееміграція (тобто повернення емігрантів на батьківщину) російськомовного населення з республік Середньої Азії та Закавказзя.
На початку 1990-х рр. з України та інших нових незалежних держав емігрувало значне число росіян, а також німців, євреїв, греків в країни Європи, США, до Ізраїлю.
Найбільш численними і постійними міграціями населення в Україні в XX ст. були внутрішні міграції населення з сільської місцевості в міста, з малих міст у великі. Ці міграції, а також перетворення сільських поселень до міст, призвели до того, що міське населення в Україні збільшилася в порівнянні з 1926 р в сім разів при зростанні всього населення в 1,5 рази.
В даний час в міграційному обороті населення України 60% складають внутрішні міграції. Визначальним напрямом є Північ (Київ), Захід і Південь країни, що в результаті призвело до значного скорочення чисельності населення районів Півночі, Центру.
Розглянемо моделі міграції населення. Результатом природного і механічного руху населення є чисельність і тенденції її зміни.
При аналізі міграційних процесів можуть бути використані наступні кількісні показники:
- Масштаби міграції (міграційний оборот) – кількість прибулих і вибулих в район за певний проміжок часу (наприклад, рік). Різниця між числом прибулих і вибулих називається сальдо міграції. Воно може бути позитивним і негативним. Невелике позитивне сальдо міграції при її значних масштабах свідчить про сильну плинність кадрів, слабку приживлюваність на новому місці, тобто низьку ефективність міграції; Ефективність міграції розраховують як відношення сальдо міграції до кількості прибулих,%: Інтенсивність міграції вимірюється коефіцієнтом інтенсивності, який характеризує відношення розміру міграції до загальної чисельності населення на розглянутій території.
Дані коефіцієнти дозволяють оцінити інтенсивність міграції для окремих територій і є мірою, придатною для зіставлення міграцій в часі і просторі.
Для визначення міграційних потоків, а також розмежування поляризованих районів, виявлення силового поля кожного полюса зростання часто використовують апарат гравітаційних моделей. Моделі цього типу отримані вченими, що досліджували масові дані про потоки людей між містами. Назва “гравітаційні” вживається через структурну подібність моделей демографічної взаємодії з моделями, що описують взаємодію тіл в гравітаційному полі. При цьому “маса” міст може бути виражена різними показниками.
Однак найчастіше під поняттям “маса” тут мається на увазі чисельність населення міста.
Згідно моделі демографічної взаємодії число можливих контактів між населенням двох міст (як статистичних показників контактів) використовується: число поїздок між двома містами, число телефонних переговорів, число укладених угод та ін.
Одним з можливих методів комплексного дослідження рухливості трудових ресурсів і населення може виступати баланс їх руху. Цей баланс являє собою економіко-статистичну модель, що характеризує процеси пересування населення і трудових ресурсів району у зв’язку з природним і механічним рухом і їх переміщенням між галузями економіки, контингентом людей похилого віку та підлітків.
Баланс руху населення і трудових ресурсів відображає кількісну сторону процесу пересування і представляє узагальнену характеристику рухливості в різних формах її прояву. У той же час він враховує якісну природу цього процесу, оскільки показує зміну структури зайнятості населення.
Баланс руху населення і трудових ресурсів може бути представлений у формі таблиці, яка складається з трьох органічно взаємопов’язаних і підсумкових розділів.
- У першому розділі балансу (шахової частини) міститься інформація про галузеві (професійні) потоки, тут по рядках представлені відомості про те, з яких галузей (професійних груп) і в якій кількості отримує дана галузь (професійна група) робочу силу, а по колонках – куди і в яких масштабах вона вибуває з даної галузі (професійної групи). У другому розділі балансу міститься інформація про чисельність населення, що прибуло з інших районів та народжених. У третьому розділі подано відомості про чисельність населення, що вибуло в інші економічні райони, а також про кількість померлих. У підсумковому розділі наводяться дані про чисельність населення і трудових ресурсів на початок і кінець досліджуваного періоду.
Природний і механічний рух зазвичай оцінюють в спеціальних одиницях – проміле (‰), або в одиниці на тисячу. Наприклад, у 2004 р природний спад становив 5,5 ‰, народжуваність – 10,5 ‰, смертність – 16,0 ‰; в 2008 р відповідно – 2,6, 12,1, 14,7 ‰. Зміни загальних коефіцієнтів природного руху населення свідчать про мінімальне поліпшення демографічної ситуації в Україні.
У сучасних умовах розвитку світової економіки більшість країн прагнуть управляти відтворенням населення, проводячи державну демографічну політику. Демографічна політика – це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення (насамперед на народжуваність) в бажаному для себе напрямку. В Україні тривалий час переважав розширений тип відтворення населення.
Деякі демографи стверджують, що в Україні з початку 1990-х рр. складається так званий звужений тип відтворення, населення, для якого характерні висока смертність і низька народжуваність.
Протягом 20 ст. соціальні потрясіння кілька разів приводили до демографічних криз, тобто до зниження чисельності населення Україні.
Перша (1914-1922) криза почалася під час Першої світової війни і революції, громадянської війни і інтервенції, епідемій та голоду в 1921-1922 рр. Великі масштаби придбала еміграція з України. У 1920 р чисельність населення країни становила 25,6 млн осіб. Загальні демографічні втрати в Україні за період 1914-1921 рр. (Включаючи втрати від зниження народжуваності) оцінюються від 9 до 11 млн осіб.
Друга демографічна криза була викликана голодомором 1933-1934 рр. Загальні втрати населення за цей період оцінюються від 10 до 11 млн осіб.
Третя демографічна криза припадає на роки Великої вітчизняної війни. Чисельність населення в 1946 р склала 34,5 млн, тоді як в 1940 рр. вона була 41,5 млн осіб. З урахуванням зниження народжуваності загальні втрати Україні в цей період оцінюються від 17 до 24 млн осіб. Для зміни народжуваності в кінці 1960-х і середині 1990-х рр. велике значення мали “демографічні хвилі”, викликані насамперед різким зниженням числа народжених в роки Великої Вітчизняної війни (довжина демографічної хвилі приблизно дорівнює 26 років).
На початку 1990-х рр. до демографічних чинників зниження народжуваності додалися ще соціально-економічні та екологічні, що викликало своєрідний демографічний резонанс (сукупність демографічної хвилі і соціально-економічних причин призводить до демографічної інтерференції). У періодичній пресі з’являються відомості про початок четвертої демографічної кризи в Україні.
Максимального значення чисельність населення Росії досягла до початку 1993 р – 52 200 000 чоловік. У післявоєнному періоді чисельність населення України повільно зростала за рахунок перевищення кількості народжених над числом померлих, тобто природного приросту. Починаючи з 1993 р. в Україні відбувається депопуляція, тобто показники смертності населення перевищують показники народжуваності, і чисельність населення Скорочується в результаті природного спаду.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)