Природа як учитель у “Республіці Вчених”
На шляху до організації перетвореної науки виникло неформальне наукове співтовариство європейського значення, яке увійшло в історію під назвами “невидимі коледжі” (Р. Бойль) або “Республіка листів” (вперше у П. Бейля, 1684), а пізніше – “Республіка вчених” . Займаючи провідне місце в духовному житті XVII століття, “Республіка” об’єднала під своїми незримими знаменами всіх видатних мислителів століття, включаючи організаторів науки та її покровителів. “Членами-кореспондентами” Республіки вчених можуть вважатися вже Бекон і Галілей і ще Ньютон; Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Гоббс, Б. Паскаль, Г. Лейбніц, Х. Гюйгенс, Дж. Локк, Р. Бойль, А. Арно і П. Ніколь, П. Ферма, брати Бернуллі, Р. Олденбург, М. Мерсенн, шведська королева Христина.
Якщо назва “Республіка листів” визначається формою спілкування, то назва “Республіка вчених” передає склад і зміст її діяльності. У формі листування, найбільш придатною для інтелектуального спілкування в Європі XVII ст., Проходило невимушене обговорення найширшого кола питань – природничонаукових, релігійних, філософських, соціально-політичних, об’єднаних основою ідеєю – суспільного прогресу і ролі в ньому науки як особливого роду соціально значимої діяльності.
Лейтмотивом досліджень Республіки була установка у всьому вчитися у природи як “ідеальної держави”, “величного субститута Бога” і “найкращого репрезентатором Божественного задуму”, “вихователя вихователів” (Р. Бойль). Світ розглядається як “кафедра, споруджена творцем для навчання справжнього благочестя і вищим Пруденций”. Будь-які закони і явища природи постають, в характерній оцінці Р. Бойля, як “епіцикли великої і універсальної системи плану Бога”. “Оновленої релігії” була притаманна переконаність, що Творець “не здатний обманювати людини у найвищих проявах його пізнавальних здібностей” (Р. Декарт). У Спінози наукове пізнання розглядається як пряме відображення мислення Творця, завдяки чому навіть порядок наших ідей відображає встановлені ним порядок і зв’язок речей. У тому ж контексті проводилося ототожнення природи творить і створеною, що дозволяло висувати методологічну установку “природа – причина самої себе” (Спіноза).
У світлі сказаного зрозуміло рафінована увагу Республіки вчених до проблеми наукового методу – достовірного, надійного, здатного приводити до абсолютної, вичерпної істині “на всі часи”. Характерні навіть назви досліджень Республіки: “Міркування про метод” (Р. Декарт), “Досвід про людський розум” (Дж. Локк), “Нові досліди про людський розум” (Лейбніц). У першу чергу з проблемами наукового методу було пов’язано і застереження Т. Гоббса про те, що “знання саме по собі – ще не сила, а лише шлях до сили”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)