ПРИРОДА ТАНЦЮ – ЮРІЙ САДЛОВСЬКИЙ

ВІРШІ

Поставте себе

Поставте себе

На моєму місці

Не для розчарування ні

А просто так

Для розлуки з собою

Самознищення

Я втопився

У вірші

Здорово скажуть

Так та ще розмаїття яке

І бути на завтра

Утоплеником трупом

Подія

Об мене розбилися двері

Якими я відкривав америку

Щодня

І попадав у

Закутану у вірш

Порожнечу

Дорога на Саласпілс

Ми по колу

Йдемо до себе

Мацюпенькими кроками

І вже кнутсу скуєнієксу

Розкажемо як

Блукали ми на околицях

Риги своєї

Я так скажу

Риги нема

То лиш вискочка

З мовного ряду де багато

Поруйнованих слів

Які ми підбирали

Для вас кнутсе

Рига – Саласпілс, осінь 2000 року

Хлопчик кидає камінь

На тлі цілого простору

Камінь летить

У безвість

На крилах важких

Але як завжди

Лише кількох метрів

Не вистачає

До дна світу

Х х х

Жінка то

Помста за невдало

Розказану казку

Самому собі про все що

На тому світі

Стається

Х х х

Синові

Коли нас немає

Спокій поневіряється

Як та мала дитина

Що повірила казці

Та згубила правду

Під ліжечком

Страх підбере її

І закличе нас

Х х х

Юрію Угольнікову

Вбивство швидше

Ніж час

Де ми були

Там линуть наші міфи

Ми не віднайдемо себе тут

Ми не встигаємо за часом

Ми просто пізнимо додому

Але нас дочекаються

Порятунок

Зупиняються усі рухи

Руки на себе поклавши

І не продовжує більше

Свій танок людина

Біля кручі мрії своєї

Х х х

Я боюся що є вона

Так само я боюся

Бога

У кличній нам жити

Формі

Та незручно якось за-

Кликати себе

Х х х

Олені

Нехай вони бояться тебе

Поринувши у підозрілість

Твоїх очей

Там

Ти ледь торкнешся свого

Стану що

Перетворить тебе на мадонну

Однак тобі не бути там

Щоб не заблукати

У власній красі

Х х х

Куля об яку вдаряємося

У нерухомості своїй

Вже зникає

Ми проникаємо крізь грати

Вітражів

Аби дістатися того забуття

Коливання днів своїх

Природа танцю

Ми набік вивернуті

Люди

Себе витрушуємо

Витанцьовуємо

І про себе розказуємо

Про людей, Що гублять і знаходять

Люди завжди

Гублять щось

А знаходять

Даремність

На час натрапляють

Х х х

Ми не знаємо

Де є обрій

Як і не знаємо

Де шукати нову землю

Щоб молитися Богові

Щоб молитися Богові

Потрібно розірвати

Пута дня

І віддатися ночі

( однією вірою тут

Не обійтися )

Розправити неіснуючі

Крила і полетіти

У вічність

Запропоновану Богові

І нарешті зрозуміти що

Ми є просто

Вічність

Днів своїх

Апокаліпсис ночі

Зорі складаються з неба

А небо складаєть з дір

В очах людських

Що зазирають собі в чужі дні

Там роздадуть людям старість

Х х х

Подерті тіні

Сховалися

В літах

Поміж заспані

Очі заглядають

Х х х

Відносно простору

Відносно світла

До землі

Хто швидше?

Від найменшого до найбільшого

Світ що

Роками проросте

Розправляючи тіло твоє

І жити тобі лише розчаруванням

Із-за війни

Яка не відбулася

Яка так страшно лякала

Яка так і не знала

Де шукати тебе

Горизонтальний спіх

Ми спішимо

Не поспішає лиш людство

За так себе маючи

Ми спішимо на далекий

Схід

І боїмося що

Зупинять годинники

У даль ми гріх забираємо

Ми спішимо борсаючись

Криком своїм

До сонця

Далеко

Нам так

Ті, що говорять

Ті, що говорять

Відмежовані

На вічність

Падає тінь

Розгорнутого простору

Розмахуючи крилами

Крику

Ми по обрій підемо

Х х х

Розбухає підозріння дня

Вибухом летить на вечір

В втомі дня ховається війна

Та що завертає втечу

І над снами спокою нема

І між нами тиха порожнеча

Нас зібрала наша площина

Там і проголошується втеча

Свідки цивілізації

Кожен з нас

Розчавлює свій вазон

Ні не збурляє не розтрощує

Не розбиває

А оскільки він позбавлений

Звуку

Крику

То вже не бути

Оповіданню про розквіт

Цивілізації

Х х х

Ми – глюколюди

Ходимо собі

По обидві сторони

Волі

І не розходимося

Uscire di casa

Посилаю себе

Повз обійми ніг

У взуття

Коли відчинялися двері

Коли відчинялися двері

Розліталися і похилялися

На стогін свій

А ми їх підтримували часом

В якому самі зникали

Екзистенція

Очі мене мають

Очі мене спирають

Очі мене кидають

Очі мене підбирають

Там я очі –

Кую себе

Х х х

Земля повернута

До неба

Небо повернуте

До землі

Історія моя у

Небосхилі

Потоки

Ти моя розбіжність ума

Ми зраджуємо тобі там

Де довершеність слова

Там історія вся

Нашого зближення і поглиблення далі

Х х х

Відмовляюся від усього

Від часу

Від місця

Від дійсного

Щоб не розв’язало

Щоб не пов’язало

Тіла мого

Всесвітня історія подітості

Око зупиняється

І віддаляється

Зовсім назовсім

А ми залишаємося

То тут

То там


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

ПРИРОДА ТАНЦЮ – ЮРІЙ САДЛОВСЬКИЙ