Принцип свободи голосування
Між ідеалом суспільства, що складається з “вільних і рівних” в правах людей, і реальністю, як правило, існує глибока прірва, яку електоральне регламентування може лише частково зменшити. Треба думати, що істотним прогресом у вирішенні такого завдання є дотримання формальних умов свободи. Заходи щодо забезпечення виборцю максимальної свободи судження, відсутність тиску на нього в прояві своїх переваг – це важливі, але все-таки інші питання.
1. Таємниця голосування
Гарантії формального здійснення права голосу в західних демократіях були забезпечені тільки до кінця XIX в. і навіть на початку XX ст. Таємне голосування стверджувалося в США, від штату до штату, починаючи з 1888 р.; в Італії – після Першої світової війни; у Великобританії – в 1872 р.; у Франції – в 1913-1914 рр. При цьому, наприклад, якщо італійський виборець запрошується в спеціальну кабінку для голосування, то для французького виборця таке голосування є обов’язковим. У Німеччині таємне голосування було введено в 1919 р
2. Право на відмову від голосування
Свобода голосування виявляється і в тому, що будь-який виборець має право не записуватися до списків виборців або утримуватися від голосування. У переважній більшості демократичних держав не існує обов’язкового голосування, як це має місце, наприклад, у Бельгії. Однак електоральний “борг” існує в багатьох країнах.
Так, в Італії довгі роки участь у голосуванні брали 90-95 відсотків виборців країни. Однак, починаючи з 1980-х рр., Ситуація почала змінюватися. Особливо тривожна ситуація виявилася в 1990 р, коли в референдумі взяли участь лише 43 відсотки виборців країни. Позначилося, мабуть, недовіра громадської думки до самої практиці вирішення питання за допомогою такого виду голосування.
У США ще з перших повоєнних років не беруть участі в голосуванні близько 45 відсотків громадян країни. Однак цей факт розглядається як показник пасивної задоволеності діючої політичної системою. Як відзначають деякі політологи, “гірка правда полягає в тому, що ні політиків, ні адміністраторів ніщо не примушує враховувати класи та групи громадян, які не беруть участі в голосуванні” [421].
Тим часом абсентеїзм досягає великих розмірів не тільки в США, але і в інших країнах. Так, у Франції, Німеччині і Великобританії не голосують від 15 до 30 відсотків виборців.
Таким чином, абсентеїзм, інакше кажучи – неучасть у голосуванні, є проявом свободи виборця. Це є необхідною, хоча і недостатньою, умовою демократичного вираження волі виборця.
Однак при проведенні аналізу результатів голосування не слід робити висновок про те, що свобода вибору гарантована, якщо є люди, які не голосують. Абсентеїзм може бути показником певного невдоволення частини виборців проведеної політикою або їх байдужості по тому вибору, що необхідно робити при голосуванні. Це отримало, наприклад, вираз в відомому жарті Н. С. Хрущова, який у відповідь на запитання американських журналістів з питання однієї партії в країні, відповів, що він “ніколи не бачив різниці між ослом і слоном”, які є символами двох основних політичний партій в США.
Правильно й те, що можливості вибору виборця в двопартійної системи менше, ніж це має місце в багатопартійних системах. Має місце і така практика голосування: виборець сам робить свій вибір серед кандидатів у обранці, включених в єдиний список.
3. Вибір кандидатів
У Німеччині та після деякої перерви в Росії обрання депутатів здійснюється двома способами. Кожен виборець має два бюлетені: один – по виборах депутата за мажоритарною системою в певному виборчому окрузі, інший – з переліком партій, за одну з яких виборець голосує. У цьому, другому випадку, депутатами стають ті з членів партії, які увійшли до партійного списку. Ця частина місць у парламенті розподіляється між партіями на пропорційній основі.
Інша голосування мало місце в Італії до 1993 р З 1946 по 1991 р виборець мав право голосувати за весь список, без будь-яких змін у ньому, або він міг вносити зміни в список з числа запропонованих йому кандидатів. Так, в округах, де обиралися 16 і більше кандидатів, виборець міг змінити чотири прізвища кандидатів. У більш дрібних округах, з точки зору числа обранців, виборець міг внести зміни по трьом кандидатам. Це давало можливість “підправляти” пропозиції політичної партії.
Однак вдумливі спостерігачі вказували і на слабкі моменти такої електоральної практики. Ось як писав про це Джуліано Амато: “Таке голосування породжує два негативних наслідки: перший пов’язано з тим, що дуже часто виникає залежність парламентаріїв від місцевих або корпоративних мандатів, що відбувається в силу того, що вони в пошуках підтримки змушені включатися в діяльність тих чи інших організованих груп, здатних їм гарантувати цю підтримку: лікарняні службовці, залізничники, працівники пошти. Другий наслідок – це “зв’язки”, які здійснюються найбільш впливовими нотабля, завжди постають перед суспільством в оточенні невідомих і пересічних кандидатів, які, завдяки такій зв’язці, домагаються успіху, якого вони ніколи б не добилися, виступаючи одноосібно “[422].
Яка свобода?
Як бачимо, таємне голосування, неучасть у голосуванні є проявом свободи виборця, що гарантується законом. Це безперечно. Однак чимале значення мають ті умови, в яких ця свобода виборця реалізується. Дуже часті випадки в практиці багатьох країн, коли виборець піддається тиску з боку влади або примусів з боку соціального життя.
Можна також відзначити і те, що свобода голосування краще забезпечується у вихідні дні, ніж у робочі дні. З великим жалем можна говорити про те, що повсюдно при проведенні виборчих кампаній все більшу роль відіграють гроші. Правда, далеко не завжди на виборах, на щастя, перемагають лише ті, у кого багато грошей або на кого виділено багато грошей.
Велика проблема – маніпуляція суспільною свідомістю в період виборчих кампаній, для чого широко використовуються засоби масової інформації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)