Прилучення до культури
Прилучення до культури. Якими ж шляхами людина долучається до культури?
Древня легенда оповідає про те, як до великого грецькому математику Евклиду звернувся один з володарів, що побажав оволодіти геометрією з найменшою витратою часу. Вчений відповів йому на це, що в науці немає “царського” шляху.
Інша історія, теж відноситься до стародавнього минулого, свідчить, що якийсь римський багатій, бажаючи уславитися освіченою, купив собі десяток грамотних рабів. Кожного з них він змусив вивчити напам’ять вірші Гомера та інших великих поетів. Потім на різних святах і бенкетах у присутності гостей господар за підказкою навчених рабів читав вірші. При цьому він вважав, що знання та освіченість кожного з рабів – це його власність. А чи не нагадує цей римлянин когось із ваших знайомих? Варто пам’ятати, що справжню культуру не можна ні взяти напрокат, ні купити, до неї лежить тільки один шлях.
Той же історичний досвід показує, що без праці і боротьби проти власної ліні сходження до вершин культури неможливо. Знання, які намагаються отримати “царським” шляхом, будуть вкрай мізерними. Не можна обійтися одними готовими істинами. Справжній шлях до культури – це шлях праці, радості і придбання духовних цінностей, шлях самостійного засвоєння її, глибокого проникнення в гуманістичний зміст, який несе в собі справжній витвір культури. Як не дивно це звучить, але, подумавши, варто погодитися з тим, що сучасна людина не може бути цілком сучасним, якщо він байдуже або нешанобливо ставиться до спадщини світової та вітчизняної культури. У залученні до цінностей культури є два шляхи. Один – важкий, але радісний шлях осягнення світу в його складності та красі. Інший – шлях, так би мовити, престижного присвоєння культурних цінностей. Його особливість полягає в тому, що цінності культури в цьому випадку служать тільки цілі підняти людини в чиїхось очах. Той, хто слідує друге шляхом, лише поверхово стосується культури. Часто його цікавить тільки сюжет книги, вистави чи іншого твору мистецтва, щоб при нагоді сказати, що цей твір йому знайоме, “торкнутися до всього злегка з ученим виглядом знавця”.
Для того щоб бути справжнім поціновувачем прекрасного, мало обзавестися десятком зібрань творів класиків, модних платівок або відеокасет. Іноді такий “культурний” людина вважає себе інтелігентною і витонченим поціновувачем мистецтва, а сам нагадує персонаж роману І. Ільфа та Є. Петрова “Золоте теля” Васисуалія Лоханкіна. Цей “гідний представник мислячого людства”, як з іронією представляють його автори, ніде не працює, оскільки вважає, що щоденне виконання службових обов’язків завадило б йому роздумувати про долі російської інтелігенції, до якої він себе, безумовно, зараховує. Простоюючи цілими днями біля книжкової шафи і вважаючи, що в цій близькості до скарбниці людської думки він сам духовно піднімається і росте, Лоханкін натужно намагався міркувати про далекі від реальності предметах. Як шкода, що подібні персонажі – уявні інтелігенти, відірвані від реальної дійсності, досі зустрічаються не тільки в літературних творах.
Людині, щоб по-справжньому стати культурним, щоб долучитися до цінностей, потрібно багато чого, і ми вже про це говорили. Але навіть найменші можливості потрібно намагатися використовувати, щоб не нагадувати персонажів вірші Римми Казакової “Балада про зберігача музею”:
Входили юні хлюстом.
Заглядалися на полотна:
Не тому, що здорово,
А тому, що дорого…
Інші “шанувальники” витонченого, що володіють низьким смаком або взагалі страждають відсутністю всякого смаку, переконані, що мистецтво покликане лише прикрашати побут, пестити погляд небудь розважати їх. Вони не люблять і не розуміють художніх творів, де ставляться важливі і серйозні проблеми, які потребують помітних душевних зусиль, глибоких роздумів. Але ці люди не беруть до уваги, що мистецтво не тільки дарує людині естетичну насолоду, воно ще й сприяє формуванню з людини активної, духовно багатої особистості.
Людина культурний здатний за художніми образами побачити життя у всій її повноті і складності. Спілкування з мистецтвом є для нього додатковим джерелом, що спонукає до пошуку шляхів і засобів вирішення життєвих проблем.
Прагнення людини опановувати вершинами художньої культури, де перед ним відкриваються можливості отримувати духовні насолоди, здатне зробити його життя більш цікавим, яскравим та змістовною.
По-справжньому культурна людина прагне бути широко освіченою. Він не може замикатися у вузькі рамки спеціальних знань. Йому потрібен мир у всьому багатстві фарб і звуків.
Одним із проявів культури людини є культура спілкування, про яку мова піде далі. Тут же тільки підкреслимо, що неодмінною умовою є готовність і здатність до співпереживання та поваги.
В основі культури спілкування лежить культура почуттів. Вона виражається в душевної відкритості, доброзичливому розташування до інших людей, готовність взяти участь у їхній долі і в той же час не миритися з проявами зла і несправедливості. Істинно культурної людини відрізняють скромність, доброта, тактовність.
По-справжньому культурний, інтелігентний чоловік не може відчувати себе щасливим, якщо поряд з ним ображають і принижують інших людей, його відрізняє глибока людяність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)