Президентство Хуана Перона
Під час Другої світової війни і в перші повоєнні роки економічне становище Аргентини було відносно сприятливим: відзначалося зростання промисловості за рахунок імпортозаміщення (традиційним джерелом імпорту була Європа, в роки війни втратила експортні можливості, частково “перехоплені” США) і збільшення експортних доходів від торгівлі продовольством з Європою. Одночасно збільшилися темпи урбанізації, що супроводжувалися розширенням числа маргіналізованих верств (ісп. Descamisados), що стали соціальною базою режиму Перона. Поєднання цих умов призвело до появи запиту з боку суспільства на відмінний від консерватизму політичний курс, уособленням якого став Перон, який сформулював ідеологію зі значним елементом популізму. Ця ідеологія, що отримала назву “перонізм”, відома також як хустісіалізму (від ісп. justicia – справедливість), пропагувала так званий “третій шлях” розвитку між капіталізмом і соціалізмом.
У 1947 році була заснована Пероністська партія, яка об’єднала в своїх рядах членів профспілок і різноманітних громадських організацій. Перонізм являв собою спробу синтезу елементів різних ідеологій для згуртування всіх соціальних груп під гаслами побудови справедливого суспільства (звідси концепція “класової гармонії”, яка повинна бути забезпечена корпоративною державою). У соціально-економічній області Перон підтримував заходи для перерозподілу доходів на користь робітників і малозабезпечених верств (підвищені зарплати, прийнято законодавство, покращене умови праці); був встановлений державний контроль над стратегічними галузями господарства (аж до часткової націоналізації). Політичний стиль керівництва Перона характеризувався авторитарними і персоналістського рисами. Перон і його дружина Ева Дуарте (Евіта) сприймалися масами як харизматичні лідери. У 1949 році була прийнята нова конституція, яка зафіксувала соціально-економічні нововведення і розширила повноваження президента.
На виборах 1951 року Перон був переобраний на другий термін. Економічні труднощі (погіршення торгового балансу внаслідок скорочення експортних доходів на хвилі повоєнної відбудови Європи, збільшення темпів інфляції тощо) робили проблематичним продовження популістської економічної курсу, що зумовило посилення консерватизму в політиці Перона. Його популярність зменшилася після смерті Евіти в 1952 році. Одночасно зростало невдоволення політикою президента в армійському керівництві і церковної ієрархії. Репресії проти опозиції викликали подальше зростання невдоволення. 19 вересня 1955 року в результаті військового перевороту (почався з заколоту на флоті) Перон був повалений і втік з країни. Аргентину очолив один з організаторів перевороту генерал Едуардо Лонардо, намагався заручитися підтримкою пероністів, що призвело до його відсторонення від влади військовими, вороже налаштованими стосовно прихильникам Перона.
У листопаді 1955 року під чолі Аргентини встав генерал Педро Арамбуру (1955-1958 роках), який проводив антіпероністскую політику (були розпущені Хустисиалістська партія, обмежена діяльність профспілок), хоча пероністського рух зберегло значну електоральну базу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)