Представники футуризму
Джакомо Бала (1871-1958), належить до числа засновників футуризму, свої основні роботи присвятив фіксації динаміки руху.
У картині “Дівчина, що біжить на балкон”, яка створена в 1912 році, художник підкорив пропорції зображення кольорового ритму накладених одна на іншу різнокольорових точок однакового розміру. Для цього він свідомо вибрав прозорі фарби і досяг невідомого доти злиття фігури й оточення. Таким чином, Бала зміг втілити у своїй роботі відповідність принципом футуристів:
“Синтез часу, місця, форми, кольору і тону”.
Ще на початку своєї творчої діяльності Джакомо Бала займався світловими ефектами. Він вивчив роботи французьких неоімпресіоністів Жоржа Сера і Поля Синьяка. В 1914 р. він повертається до досліджень світла і навіть намагається передати засобами живопису феномен космічного випромінювання в картині “Трансформація духовних форм”.
Умберто Боччоні (1882-1916) спочатку працював в дусі італійського веризму, потім живопис його знайшов пуантилистичний характер. Познайомившись з Марінетті, художник стає одним з лідерів футуризму.
У творах Боччоні ключові для футуризму поняття швидкості, сили і енергії брали вид тотальних катастроф, перетворюючи старе суспільство в вихровий вир уламків і людських натовпів, які втілювалися в образи психологічних потрясінь, як би дозволяють побачити людину зсередини (“Симультанний зір”). Як і його художники-соратники, Боччоні руйнував теологічне ядро форми на окремі елементи, передаючи тим самим ефект руху (“Динамізм велосипедиста”); при цьому колорит його картин виділявся своїм жорстким драматизмом.
Засвоївши досвід кубізму, У. Боччоні активно працював і як скульптор, надаючи процесу дроблення і розкручування форм реальний зв’язок з навколишнім середовищем. У 1912 р. він випустив Технічний маніфест футуристичної скульптури, намітивши в якості головного завдання нової пластики “продовження предметів у просторі”.
Джино Северині (1883-1966) займався в приватній школі Джакомо Балу, де і познайомився з У. Боччоні. Приєднавшись до угруповання футуристів, він у деяких своїх роботах висловив футуристичний культ війни як “гігієна миру” (“Поїзд Червоного хреста”).
Популярність футуризму швидко зростала.
Виставки художників-футуристів проходили в найпрестижніших галереях Парижа, Мілана, Лондона, Амстердама і Брюсселя. У 1914 р. починається спад. Цьому сприяють і почалася війна, і загострюючі внутрішні суперечності. Новий період активності футуризму пов’язаний з ідеологією фашизму, однак союз футуризму і фашистської диктатури був недовгим.
В Росію футуризм входив з особливою ексцентричністю. На російському грунті – швидше за все в силу одвічного російського бунтарства – футуризм одержав найбільш яскраве і повне втілення. Марінетті, який приїхав до Росії в січні 1914 р., прийшов у повний захват:
“Це країна футуризму. Тут немає жахливого гніту минулого, під яким задихаються країни Європи. Росія молода, сповнена сил, і я твердо вірю, що вона внесе дуже багато в культуру майбутнього”.
Ключовою фігурою російського футуризму був Давид Бурлюк, геніальний менеджер, діяльність якого в становленні нового мистецтва порівнянна з діяльністю С. Дягілєва. У 1908 р. він організував у Києві виставку групи “Ланка”, в 1910 р. – першу виставку знаменитого “Бубнового валета”, куди входив сам. Ще раніше в Мюнхені Бурлюк був учасником групи “Синій вершник” і теж влаштовував виставки. Надзвичайно діяльний, Давид Бурлюк постійно вчився.
Вже одне перерахування навчальних закладів, в яких займався Бурлюк, говорить про те, що він надзвичайно серйозно ставився до творчості: одеське і казанське художні училища, Королівська академія в Мюнхені, студія Кормона в Парижі, Московське училище живопису, ліплення і зодчества. З останнього митця виключили за небажання слідувати застарілим традиціям.
Давид Бурлюк в юності втратив одне око. Часто цією обставиною пояснюють його пристрасть до площинного, декоративного живопису.
“Спробуйте день-другий пожити з одним оком, закрийте його пов’язкою. Тоді половина світу стане для вас тіньовим, – писав Олексій Кручених у своїх спогадах “Сатир одноокий”.
Вам буде здаватися, що щось негаразд. Предмети з боку порожньої очниці здадуться загрозливими і неспокійними. Світ виявиться зрушеним – справжня футурокартина”. Однак назвати картини Бурлюка загрозливими і неспокійними важко.
На виставці саме вони палахкотять яскравими фарбами, радують святковою палітрою. Життєлюбна натура Бурлюка проявлялася у всьому. Його творчість різноманітна, він ніби приміряє на себе різні стилі. В молодості писав в манері імпресіоністів і примітивістів.
Потім захопився фовізмом і кубізмом – любов до геометричних фігур відбилася на всій його творчості. Є спроба сюрреалізму (“Голови на пляжі”), символізму (“Мовчання”). Бурлюк одним з перших почав використовувати колаж – виклеював на полотно металеві пластинки, шестерні, шматки фанери. Пошук йшов постійно. У 1920 р. художник виїхав з Росії. Два роки жив в Японії, потім в Америці. Він не переставав писати картини й займався видавничою діяльністю до самої смерті. Художник помер в 1967 р. у віці 85 років.
Данину футуризму віддали багато російських художників.
З футуризму вийшов лучізм Ларіонова, супрематизм Малевича, антиурбанизм Філонова, конструктивізм, російський фовізм, кубофутуризм та інші напрямки живопису. Деякі художники, відійшовши від футуризму, ще довго продовжували працювати в його традиціях. В сутності, як писав Давид Бурлюк, “футуризм не школа, це нове світовідчуття”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)