ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ

МОДУЛЬ 1

1. Педагог-словесник, його професійні якості

Ознайомлення з цариною народних традицій, фольклорних жанрів, національною літературою в оновленій національній школі формує уявлення учнівської особистості про шлях духовно-культурного розвитку рідного народу, особливості його ментальності, самобутність української культури. Таким чином, є реальною потреба у словесниках, котрі вміло донесуть до свідомості учнівської молоді естетичне, виховне, інтелектуальне значення мистецтва рідного слова. Ще в кінці ХІХ ст. наголошувалося на вимогах літературної освіченості вчителя-словесника, його грунтовних знаннях логіки, психології, найголовніших моментів історії філософії, естетики, глибоких знаннях з мови, історії літератури, методики. Вчитель повинен був мати критичне мислення, поетичне сприймання, вміти виразно читати і розповідати. Підтвердження естетичної чутливості, відчуття краси поетичного відображення, які мають бути притаманні педагогу-словеснику, знаходимо у грецьких коренях слова “філолог”, що означають “любов до слова”, “усвідомлення і розуміння суті слова”. Від учителя-словесника у повній мірі залежить формування національно свідомої духовно, інтелектуально багатої мовної особистості молодого громадянина і патріота Української держави, яка “забезпечує розширення функцій державної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, природне бажання повернутись у своєму щоденному побутовому спілкуванні до перерваних традицій, до відродження традиційної культури у спілкуванні” [7, 30]. Уводячи дитину в світ рідної мови, фольклору, вчитель разом з тим уводить її у “світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу”. Вивчення фольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесу міжкультурного спілкування з іншими народами, адже без “рівноправного діалогу культур,-наголошує М. Жулинський, – без урахування духовного потенціалу і перспектив розвитку кожної цивілізації важко формувати ефективні механізми взаємодії суспільств в глобальному цивілізаційному поступі” [ 9 ]. Зверніть увагу. Оригінальний метод прийому вступних іспитів запропонували в одному з японських вузів, коли кожний абітурієнт має виявити знання трьохсот (!) народних пісень, причому викладач починає співати перший куплет, а вступник – наступний. На глибоке переконання академіка І. А. Зязюна (про це він висловлювався неодноразово на нарадах, конференціях), якби кожний з українців знав хоча б триста з півмільйона існуючих українських пісень від початку до кінця, тоді б ми знали і історію нашого народу, і наші звичаї, і нашу культуру. Нам не потрібно було б говорити про національне виховання. Національна самосвідомість ніколи не формується розумом – це відбувається тільки на рівні душі. Питання 1.1.2. Предмет, завдання, методологія, місце курсу фольклору в системі професійної підготовки вчителя української мови і літератури Фольклор – невід’ємна складова національної культури, яка у сконцентрованій формі подає одночасно народну філософію, етику й естетику, створюючи неповторний національний образ світу. Предметом курсу є фольклорний твір, завданням – набуття вмінь самостійного аналізу ідейно-образного змісту та форми фольклорного твору. Метою фольклорної підготовки в межах курсу є формування у майбутніх учителів-словесників високої естетичної культури. Методологічну основу курсу складають ідеї про фольклор як складову частину національної духовної культури, синтетичну форму суспільної свідомості й засіб виховання особистості, про діалог культур, принципи комунікативної дидактики, що спирається на філософію “діалогізму” (М. Бахтін, В. Біблер та ін.), особистісно-орієнтовний, компетентнісно-орієнтований, діяльнісний підходи.

1.1.3. Принципи відбору змісту і організації навчального матеріалу

Серед принципів відбору змісту й організації навчального матеріалу на заняттях визначаємо наступні: принципи науковості, культуровідповідності, практикоорієнтованості (відбір змісту навчального матеріалу, що спрямований на вирішення практичних завдань); цілісності (забезпечення єдності окремих частин курсу, наступності його ідей, взаємозв’язку основних понять, зв’язку з іншими філологічними, психолого-педагогічними, загально-культурними дисциплінами); модульності (виділення в цілісному курсі обов’язкових одиниць змісту); варіативності (введення в зміст курсу додаткових елементів, вибудова одиниць змісту за авторською логікою); принцип, що пропонує можливість опанування одного і того ж матеріалу на різних рівнях: базовому і поглибленому.

1.1.4. Походження терміну “фольклор”, його ознаки

Термін “фольклор” походить від англійського folk – рід, народ, lore – знання, що разом означають “народна мудрість, народознавство”. Одним із перших цей термін використав англієць В. Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон надрукував у часописі “Атенеум” (№ 982) статтю “The Folklore”. В українській фольклористиці у 80-х роках ХХ ст. термін одним з перших почав використовувати М. Драгоманов, але й до сьогодні він не знайшов загальноприйнятого визначення. Поряд із вищенаведеним терміном співіснують і такі: народна словесність, народна поетична творчість, уснопоетична творчість. Головна функція фольклору – це задоволення природної потреби у самовираженні й спілкуванні. Серед основних ознак слід виділити усну форму поширення і передачу між людьми засобом безпосередньої комунікації. Значна роль при цьому відводиться пам’яті, з допомогою якої фіксуються сюжети, тексти, форми, стереотипи. Текст народної поезії не мав автора, тобто був анонімним, щоразу народжувався як нова форма, тобто усне “текст-слово” було варіативним. Кожний твір був колективним – це означало, що кожен слухач мав можливість додати до чужого своє, тобто його автором була колективна мовна особистість у певному фольклорному соціумі. Фольклорний текст був імпровізійним, виконавець не просто відтворював текст, але й був співавтором прочитаного, проспіваного ( це характерна ознака казок, легенд, частівок, бувальщин, коломийок). Однією з важливих рис фольклору є зображення внутрішнього світу героїв через “прихований психологізм”, тобто через дії і взаємини персонажів з навколишнім середовищем, певні зовнішні обставини тощо. Саме на основі типізації виникають і т. зв. психологічні фольклорні символи-асоціації (тополя-жінка). Психологізмом позначені весільні пісні, голосіння, думи, історичні пісні, казки, балади, ліричні пісні. У цих жанрах наявне відображення психологічного переживання горя (голосіння), і психологічної індивідуалізації героя (думи), і драматизму ситуації (балада). Напевне, найбільший інтерес для психологічного аналізу представляють ліричні пісні, адже їх основу становлять почуття, переживання. Психологізм жанру допомагає передати фольклорне слово, емоційно-забарвлені звертання (“милий голубе мій”, “серце моє”) тощо. Фольклор перебуває у тісному зв’язку з обрядами, традиціями. Весільні пісні супроводжують весільний обряд, голосіння – поховальний, жнивні – жниварський тощо. Сьогодення коригує ознаки фольклорності, вносить зміни, доповнення. Сприяють цьому процесу і засоби масової комунікації: преса, радіо, телебачення, Інтернет. Новітнє фольклоротворення часто відображає співвідношення і взаємозалежність індивідуального й колективного, традиційного і новітнього, але неодмінною умовою входження твору у фольклоризацію є його побутування за законами усної традиції. Фольклор – цінний матеріал як у моральному, так і в розумовому та естетичному розвитку покоління незалежної України. В той же час доля фольклору у ХХІ столітті дедалі більше фіксується як занепадаючий “фольк-арт” (В. Погребенник).

1.1.5. Фольклор і національний характер

У фольклорі виражені етичний та естетичний ідеали народу, найважливіші принципи народної педагогіки. Народна творчість є важливою також для вивчення ментальності її носіїв. Як складова слов’янської словесності, український фольклор містить чимало спільного з усною народною творчістю неслов’янських народів – фіннів, литовців, румунів. Однак, за свідченням науковців, найбагатший фольклор – все ж український, сформований на трипільській культурі у 6 – 4 ст. до н. е.; українці “одарені з природи великими музикальними здібностями і поетичним талантом, мають у порівнянні з іншими східнослов’янськими народами найбагатшу, найбільш розвинену народну поезію”[10]. Українці, на думку багатьох дослідників, психологів, фольклористів (зокрема Є. Онацького, М. Цимбалістого, М. Шлемкевича, О. Кульчицького, Д. Чижевського, а також М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, В. Липинського та ін.), характеризуються такими ознаками: інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності; прояв сентиментальності, чуттєвості, любові до природи; анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних формах цілеспрямованості до власної волі. До позитивних національних рис українців дослідники відносять працьовитість, гостинність, тяжіння до освіти, статичність у сімейних стосунках, прагнення до духовного життя, повагу до дорослих, мужність, здоровий оптимізм, прагнення до незалежності. Серед негативних рис національного характеру українців відзначають взаємне нерозуміння, схильність до анархізму, невизначеність, імпульсивність, індивідуалізм. Тому для образу українського народу у фольклорі характерна недостатня соціальна активність, відсутність згуртованості, що інколи приводить до втрати національної ідентичності, розвитку комплексу “малоросійства” [13 ]. Поняття “фольклор України” та “український фольклор”. Фольклор України складають, окрім українського, фольклор росіян, білорусів, поляків, болгар, кримських татар, німців, представників інших народів, що проживають у нашій країні. Поняття “український фольклор” стосується усної народної творчості українців, що проживають в різних регіонах України.

1.1.6. Зв’язок фольклору з іншими формами духовної культури

Фольклор – складова частина курсів української культури, етнографії. Етнографія вважається джерельною базою вивчення народної творчості. Відчутний зв’язок фольклору із релігієзнавством, філософією, оскільки в народнопоетичній творчості зафіксовані давні релігійні вірування, спроби трактування філософських категорій. Фольклор взаємопов’язаний з літературою. Характер літературно-фольклорних взаємин змінюється залежно від епохи, історико-суспільних факторів, стану розвитку художньої культури народу, літературної мови, творчої індивідуальності письменника, змістового спрямування художнього твору тощо. Між фольклором і літературою існують певні відмінності, зокрема у змалюванні героїв. Якщо література “намагається” індивідуалізувати персонажа, його мову, то фольклор – типізує і героя, і його спілкування з навколишнім світом. Відомо, що І. Франко одним із перших через українську пісню звернувся до поєднання літературних і народнопісенних принципів віршування. В. Стефаник побудував соціально-побутову проблематику новелістики на основі принципів функціонування балади, хроніки, рекрутсько-жовнірських пісень тощо. Саме поетика української пісні “допомогла” йому стати неперевершеним майстром психологічної драми. М. Черемшині знання функцій коломийкового фольклору сприяло у створенні тональності оповідності, що притаманна творам письменника. (*Примітка: Міркування про взаємини фольклору і літератури продовжіть власним спостереженням за художньою палітрою улюбленого письменника). З’явилася низка досліджень вчених про зв’язок української літератури з фольклором (М. Грицюта “Михайло Коцюбинський і народна творчість”, О. Дей “Іван Франко і народна творчість” та багато ін.). Цікаві міркування стосовно фольклорно-літературних взаємин висловлює дослідник Г. Штонь у статті Фольклор і модерн. Сумісність художніх кодів”(див. htpp:// probr, prohosting. com/click/ PBE0000003/99). Автор критично ставиться до недостатніх розмежувальних ознак літератури й фольклору, що ними досить часто користуються: усність походження, побутування, змінюваність тексту, стійка традиційність, нормативність поетичних понять, стереотипія образності художньої мови, постійність сюжетно-поетичних ситуацій і загальних місць, колективність. Г. Штонь зазначає: “Фольклор – це зупинена, перетворена на світотлумачний макроканон вічність, тоді як література – це чаc… історичний, текучий, духовно й художньо змінний, а відтак і багатоликий навіть при авторській його анонімності…”. Роздуми науковця доцільно враховувати при характеристиці фольклорно-літературних взаємин. Логічним зв’язок фольклору з музикознавством, етномузикознавством або музичною етнографією. Етномузикознавство вивчає “народну музику” або “народну музичну культуру” (О. І. Іваницький). Досить тісно пов’язаний фольклор з мовознавством, стилістикою, діалектологією, останнім часом популярності набувають лінгвофольклористичні дослідження. Український фольклор тісно пов’язаний з українською етнопедагогікою (кожен жанр містить значний виховний потенціал), етнопсихологією (у фольклорних творах показано стан героя, його емоції, почуття тощо). Фольклорні пам’ятки опрацьовують у мовознавчих курсах: при вивченні історії літературної мови, стилістики, лінгвістичної поетики, порівняльно-історичному дослідженні мов тощо. Вивчення усної народної творчості – це шлях до пізнання минулого, сучасного й майбутнього нашого народу. Опанування фольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесу міжкультурного спілкування з іншими народами.

1.1.7. Педагогічний потенціал фольклору

Усній народній творчості відводиться значне місце у шкільній програмі. Програмами з української літератури в загальноосвітній школі передбачено вивчення розділу “Усна народна творчість” з п’ятого по десятий клас включно. Зокрема у 5 класі для вивчення пропонується дві казки соціального характеру, кілька легенд та переказів, загадки, прислів’я, приказки; у 6 класі – календарно-обрядові пісні, у 7 класі – соціально-побутові пісні, у 8 класі – історичні пісні, думи, у 9 класі – родинно-побутові пісні, балади, у 10 класі – народний епоc. З метою підготовки до викладання фольклору в загальноосвітньому закладі у процесі опанування курсу студентам важливо набути вмiнь аналiзувати твори українського фольклору, зiставляти жанрові особливості з огляду на морально-психологічні проблеми, творчо поєднувати здобуту теоретичну інформацію з різними прийомами фольклористичного аналізу текстів, що має стати першою сходинкою справжнього пізнання фольклорного твору. У курсі усної народної творчості належне місце має зайняти аналіз національно-культурних компонентів або т. зв. етнокультурознавчої лексики (термін Л. Левченко), що відображає національні особливості рідної мови: історію, побут, культурні традиції, у тому числі український мовленнєвий етикет, загальнолюдські цінності та ідеали. Саме на цьому важливому аспекті формування національно-мовної картини світу наголошували Ф. Буслаєв, А. Кримський, О. Потебня, І. Огієнко та інші видатні науковці. Важливим є також аналіз багатющої скарбниці емоційно-забарвленої лексики, що характеризує ментальність українців. Контрольні запитання 1. На вашу думку, з якою метою потрібно вивчати фольклор? 2. З якими фольклорними творами ви познайомились у школі? 3. Як фольклор сприяє пізнанню ментальності народу? 4. Поміркуйте над оцінкою українського фольклору, запропоновану М. Рильським: “Говорити про цю творчість спокійно, в суто академічному тоні…дуже важко – стільки прекрасної, винятково багатої і різноманітної за змістом і засобами художнього вислову поезії містить у собі український фольклор [Рильський М. Зібрання творів у 20 т. – Т. 16. – К.: Наук. думка, 1987. – C. 152]. 5. Яким чином фольклор пов’язаний із релігієзнавством? 6. Як виявляється зв’язок фольклору з літературою? Від чого залежить характер літературно-фольклорних взаємин? 7. У чому виявляється зв’язок фольклору з українською етнопедагогікою? 8. Стан виховання молоді в сучасних соціокультурних умовах вкрай тривожний: часто “вбогими” є її духовні потреби, під потужним тиском жаргону, грубого просторіччя, американського варіанту англійської мови, що зайняли владне місце не лише на вулицях міст, а й у засобах масової інформації, стрімко падає авторитет рідного слова. Американізація, беззастережне копіювання чужих для українців форм життя і шоу-культури неминуче призводить до спотворення дитячих душ. Як “почуває” себе фольклор у цих умовах? Що потрібно для його розвитку? Пошукові, творчі завдання 1. Ознайомтесь зі статтею Є. Пасічника “Особливості вивчення фольклорних творів”( У кн.: Українська література в школі. – К.: Рад. шк., 1983. – C. 233 – 251). Складіть тезисний план статті. 2. Які проблеми порушує М. Грушевський у статті “На порозі нової України” (Народна творчість та етнографія. – 2001. – № 4. – C. 20 – 31)? Чи є вони важливими для сучасної молоді? Відповідь обгрунтуйте. 3. Й. Гердер у праці “Щоденник моєї подорожі” (1769 р.) подає оцінку майбутнього України: “Україна стане колись новою Грецією; прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинеться; тільки з малих племен, якими також були греки, постане велика культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного моря, і звідтіля ген у далекий світ” (Гердер Й. Письма о гуманизме // История философии. – М., 1943. – Т. 1. – C.167). На вашу думку, в чому особливість народнопісенної творчості українців? 4. Познайомтеся з тезами статті німецького філософа Г. Гадамера “Батьківщина і мова”. Які проблеми порушує автор статті? На вашу думку, що таке батьківщина для сучасної людини, яка живе в умовах глобалізації та підвищеної мобільності? Яке значення мають ці роздуми при вивченні українського фольклору? “Батьківщина не просто місце тимчасового перебування, яке обирають і можуть міняти. Батьківщину не забувають. Вона, за знаменитим визначенням Шеллінга, щось споконвічне. Батьківщину забути неможна. Хоча батьківщина у цьому світі, де мобільність суспільства чимдалі зростає, вже не зовсім та, якою вона була в часи більшої осілості. …Але що таке для нас батьківщина…? Де це^ місце і де воно було
б, якби не було мови? Коли ми говоримо про споконвічність батьківщини, ми зараховуємо сюди передусім мову. … в рідній мові струменить близькість до свого, у ній – звичаї, традиції й знайомий світ. …Життя – це заглиблення в мову. Кожен, хто прагне освоювати чужий край і чужу культуру, повинен шукати можливостей заглибитись в іншу мову. У цьому полягає перелом, якого не уникнути і який повинен допомогти вилікуватись, якщо людина хоче вижити в нових умовах. Взагалі лікування – це не те, що ми звикли мати на увазі в нашому технократичному суспільстві, коли, наприклад, звертаються до лікаря. Лікуватись – це імператив життя для самого хворого. Хвороба полягає в тому, що людина втрачає навички комунікативного мовлення, якщо більше не чує своєї власної мови. Такий людський вимір будь-якого вигнання”. (Гадамер Г. Герменевтика і поетика / Вибрані твори / Пер. з нім. – К.: “Юніверс”, 2001. – C. 188 – 194). 5. Співставте міркування К. Ушинського про рідну мову з власними роздумами про значення фольклору в житті людини. “У мові багато глибокого філософського розуму, справді поетичного почуття, витонченого, напрочуд доброго смаку, сліди праці дуже зосередженої думки, сила-силенна надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато спостережливості, багато найсуворішої логіки, багато високих поривів та зачатки ідей, до яких з великим зусиллям добирається потім великий поет і глибокодумний філософ” [Ушинський К. Д. Рідне слово // Вибрані педагогічні твори: У 2-х т. – Т.1. – К., 1983. – C. 104 – 133, 118]. 6. Познайомтеся з досвідом вивчення фольклору в університеті Альберти (Едмонтон, Канада) за статею М. і З. Лановик “Вивчення української усної народної творчості у вищій школі” (Вища школа. – 2001. – № 6). Які форми вивчення фольклору ви запропонували б у вашому навчальному закладі? 7. Які болючі питання порушує М. Жулинський у статті “Національні культури і проблеми глобалізації” (Слово і чаc. – 2002. – № 12). Доповніть міркування літературознавця власним баченням цих проблем.

Література до теми

1. Азадовский М. Литература и фольклор: Очерки и этюды. – Л.: Художественная литература, 1938. – 293 c.

2. Баронин А. C. Этнопсихология: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000. – 116 c.

3. Бондаренко Ю. І., Пасічник Є. А. Школа: Проблема ментальності та національної свідомості // Слово і час. – 1993. – № 6. – C. 70 – 77.

4. Гердер Й. Письма о гуманизме // История философии. – М., 1943. – Т. 3.

5. Гамаш А. До проблеми взаємин літератури і фольклору // Українська філологія. Школи, постаті, проблеми. – Львів: Світ, 1999. – Ч. 2. – C. 485 – 490.

6. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. – 2003. – № 9. – C. 17 -23; № 10 – C.41 – 49.

7. Єрмоленко C., Мацько Л. Навчально-виховна концепція вивчення української (державної) мови // Дивослово. – 1994. – № 7. – C. 30

8. Желєзняк Н. Лінгвосоціокультурний аспект вивчення українського характеру (“пісенність”) // Дивослово. – 2001. – № 4. – C. 18 – 20.

9. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Слово і чаc. – 2002. – № 12. – C. 5 – 10.

10. Колесса Ф. Про вагу наукових дослідів над усною словесністю // Фольклористичні праці. – К., 1970.

11. Павлюк C. Особливості та динаміка сучасного процесу етнічної самоідентифікації українців: до питання теорії етносу // Слово і чаc. – 2002. – № 6. – C. 3 – 6.

12. Погребенник В. Ф. Фольклоризм української поезії (ост. трет. ХІХ – пер. десят. ХХ ст.). – К.: Юніверс, 2002.

13. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання. – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2003. – 328 c.

14. Русанівський В. М. Єдиний мовно-образний простір української ментальності // Мовознавство, 1993. – № 6. – C. 3 – 9.

15. Русин М. Ю. Фольклор: традиції і сучасність. – К., 1991. – 103 c.

16. Слов’янське літературознавство і фольклористика. Вип.18: Республіканський міжвідомчий збірник наукових праць / Редакційна колегія Вервес Г. Д. та ін. – К.: Наук. думка, 1990. – 106 c.

17. Храмова В. М. До проблеми української ментальності // Українська душа. – К., 1992. – C. 36 – 72.

18. Чехівський О. О. Ментальність українців і пісня // Дивослово. – 1996. – № 12. – C. 20 – 22.

19. Шаян В. Джерело споконвічної сили української культури: фольклор і державницька свідомість // Народна творчість та етнографія. – 2001. – № 1 – 2. – C. 46 – 55.

20. Моя Україна. Берви htpp://www. ukrfolk. kiev. ua / BERVY.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ