Правобережний похід Пилипа Орлика
Ставши гетьманом, Орлик розпочав активну діяльність по створенню антиросійської коаліції. Зокрема, він провів переговори з французьким послом Дезаером. Наприкінці листопада 1710 турки оголосили війну Росії. 2 лютого 1711 Орлик уклав союзний договір з Кримом, згідно з яким декларувалася незалежність України. Після цього Орлик вступив в Правобережжі, маючи під своїм началом козаків, запорожців і поляків, загальною чисельністю 8000 чоловік. До них також була приєднана Буджацьких і білгородська орда Мегмет Гірея (30000). Одночасно армія кримського хана повинна була вдарити на Воронеж і знищити верфі, а кубанський султан Іслам Гірей – напасти на Азов. Для захисту України російське військо вступило на Лівий берег, а на Правобережжі Скоропадський направив генерального осавула І. Бутовича.
Населення зустрічало Орлика дружньо. Правобережні полки за винятком Білоцерківського перейшли на його бік. На Лівобережжі теж було неспокійно. Орлик звернувся до Скоропадського з пропозицією передати йому титул єдиного гетьмана. Скоропадський на це не пішов, хоча багато в чому поділяв погляди “мазепинців”. Здогадуючись про ці настрої, Петро наказав привезти дружин Лівобережної (т. Е. “Вірною”) старшини, включаючи гетьманшу, до Глухова і тримати їх там як заручниць. Генерал-губернатор Києва Д. М. Голіцин зробив те ж саме з дружинами Правобережних полковників.
Положення Орлика ускладнювало те, що союзні йому поляки наполягали, щоб Правобережжі залишилося за Річчю Посполитою. Похід кримського хана на Слобідську Україну, незважаючи на підтримку місцевого населення, закінчився провалом, але в битві під Лисянкою в березня 1711 г. генеральний осавул Скоропадського І. Бутович був розбитий і здався в полон. Орлику вдалося підійти під Білої Церкви і обложити її. Три дні штурмів нічого не дали. В умовах наближення царських військ татари почали відступ, грабуючи і гвалтуючи населення. Сили Орлика танули, у нього залишалося не більше двох тисяч. До квітня гетьман із запорожцями повернувся в Бендери.
Великий візир з основною армією наприкінці березня виступив зі Стамбула. Назустріч йому йшов Петро I. Прутський похід завершився для російської армії провалом. Чудо і гроші врятували Петра від ганебної капітуляції. За умовами Прутського миру Петро відмовився від Правобережжя. Росія втрачала контроль над Запоріжжям, позбавлялася Азова, Таганрога, Кам’янки і самарських фортець. Туманна фраза обумовлювала долю Лівого берега України.
У результаті подальших переговорів з російською делегацією і паралельно – з представниками Орлика, 16 березня 1712 турецький султан видав Орлику привілей на володіння Правобережною Україною без Києва. Але вже в квітні того ж року був підписаний Константинопольський мирний договір з Росією, який визнав більшість положень Прутського. Росія відмовлялася від домагань на Правобережжі (яке залишалося за Річчю Посполитою) та Запоріжжі, але за нею залишилися Лівобережна Україна і Київ. Після цього вплив Орлика стало повністю ілюзорним, а його титул гетьмана – формальним.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)