Право як міра свободи і відповідальності особистості
Здійснюючи регулювання суспільних відносин, право тим самим служить не тільки державі, суспільству в цілому, його колективним утворенням, але, перш за все, людині. Одна з найважливіших гуманістичних завдань права полягає в тому, щоб створити сприятливі правові умови для безпеки, добробуту, соціального та творчого розвитку кожного індивіда. Тому вивчення взаємодії права і особистості є одним з найбільш актуальних напрямків у теорії держави і права, яка не тільки сприяє гармонізації відносин людини і держави, але і дозволяє глибше усвідомити закономірності виникнення, функціонування і розвитку самого права.
Говорячи про найбільш ціннісних аспектах права, нерідко зазначають, що воно служить мірою свободи особистості в суспільстві. Свобода як пізнана і освоєна необхідність, отримує своє найбільш певний вираз у правових приписах. Виходячи з характеру права у тому чи іншому суспільстві, можна судити про межах і сутності тієї свободи, яку допускає, юридично визнає і охороняє державна влада. Право і свобода особистості невіддільні один від одного, оскільки визначаючи масштаб і межі свободи, право тим самим допомагає індивіду їх усвідомити. Разом з тим воно є гарантією здійснення цієї свободи, засобом її охорони та захисту. Основний зміст юридичної свободи полягає в тому, щоб захистити індивіда від зовнішнього свавілля як з боку держави, так і з боку інших індивідів. У праві свобода отримує необхідну опору і гаранта, а особистість – можливість реалізації своїх законних інтересів. Без права свобода залишалася б неповною, нереальною і незабезпеченою.
Одночасно право виступає не тільки мірою юридичної свободи, але і мірою юридичної відповідальності.
Можна стверджувати, що свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. Право є як би дороговказом меж належного і дозволеного. Та якщо окрема особистість переступає ці межі, виникає підстава для юридичної відповідальності. Відповідальність – невід’ємна умова існування соціальної волі. При цьому суб’єктами такої відповідальності повинні виступати всі, включаючи саму державу та її владні структури. У демократичній державі влада йде на самообмеження правом в ім’я свободи своїх громадян. Разом з тим, держава має право обмежити свободу індивіда у встановлених законом процесуальних формах в ім’я загального інтересу, наприклад в інтересах колективної безпеки.
Поняття “відповідальність” розглядається в двох аспектах – негативному і позитивному. Перший передбачає відповідальність за вже скоєні порушення; вона звернена в минуле (ретроспективна відповідальність). Така відповідальність являє собою реакцію держави на протиправні дії, застосування до винного передбачених законом санкцій, що полягають, як правило, у примусовому позбавленні особи певних благ. Під другим аспектом мається на увазі почуття моральної відповідальності за належне виконання своїх обов’язків, дорученої справи, сумлінне поведінка, активна особистісна та громадянська позиція. На відміну від негативної, позитивна відповідальність звернена у сучасне і майбутнє (перспективна відповідальність). Позитивну відповідальність, таким чином, можна розглядати як міру соціально-правової активності особистості.
Якщо підставою негативної відповідальності є правопорушення, то підставою позитивної – взаємозв’язок особистості з державою та суспільством, усвідомлення свого обов’язку перед ними, а також необхідність поважати права та свободи інших громадян. Можна сказати, що позитивна відповідальність випливає з конституційно-правового статусу індивіда, його приналежність до цього суспільству і державі.
Визначаючи межі особистісної свободи та є заходом соціальної відповідальності, право тим самим служить засобом утвердження моральних засад у суспільстві, засобом виховання населення в дусі прогресивних загальнолюдських цінностей.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)