Правління Нерона
Нерон Юлій Цезар Германік, римський імператор з 13 жовтня 54 року, був останнім з династії Юліїв-Клавдіїв. Народився він у часи правління Калігули. Ріс серед чужих людей, так як мати його Агрипина викрили в змові проти Калігули і заслали, а батько помер, коли хлопчикові не було й трьох років. Династичні інтриги, нещирість оточення, відсутність ласки і уваги сприяли тому, що в характері його стали переважати егоїзм, жорсткість, підозрілість.
У 54 році повернулася із заслання мати Нерона Агрипина привела свого сина до влади. Перші роки його правління іноді навіть називають золотим століттям династії Юліїв-Клавдіїв. Але це була лише відлига перед настанням традиційно суворих для цих імператорів часів. Нерон перебував під впливом головним чином трьох осіб: жорстокої интриганки-матері, свого давнього наставника філософа-стоїка Сенеки і преторіанця Бурра. Сенеку і Бурра історики характеризують як політиків поміркованого, республіканського спрямування, які намагалися зблизити позиції імператора і сенату, направити імператора на шлях благочестивих і розумних діянь. Вони боролися при цьому з Агрипина, яка сама розраховувала на владу в державі, на вирішення будь-яких державних питань і була нерозбірлива в засобах. Але Нерон поступово звільняється від впливу матері і йому навіть вдається видалити її з імператорського палацу і перехопити управління державними справами.
У перші роки правління Нерон зробив кілька кроків по розділенню управління державним майном і особистим майном імператора, подальшого реформування податкової системи, судового провадження. Нерон також оголосив про чіткий розподіл функцій сенату і принцепса. Але з кінця 50-х років все, на жаль, повернулося на круги своя.
Імператор, що володів величезними повноваженнями, як і його попередники, не зміг тримати в узді свої бажання і захоплення. Його пристрастю були театр, музика, поезія, скачки, видовища, бенкети і різноманітні сексуальні розваги. Все частіше він віддавався цим заняттям. Гроші стали йти на організацію боїв, циркових вистав, спектаклів, в яких сам Нерон виступав як актор, змагань, в яких він же правил колісницями. Імператор вліз в борги і змушений був відновлювати систему екстраординарних поборів.
Згодом він став планомірно переслідувати неугодних і дратівливих його людей. При правлінні Нерона були знищені сотні громадян Римської імперії, які підозрювалися в змовах або несхвалення його політики. Наставник імператора Сенека був виведений з правлячих кіл римського суспільства і засланий в Грецію, дружина Октавія, яка не змогла подарувати йому спадкоємця, убита. Та ж доля спіткала і його мати Агрипина, незважаючи на те що саме її стараннями він зійшов на трон. Нерон відправив матір зробити поїздку на кораблі, який повинен був зазнати аварії. Але Агрипина врятувалася і вплав дісталася до берега. У гніві Нерон наказав уже відкрито вбити її.
Поведінка Нерона часто була неадекватною. Може, тому пішли в небуття його добрі справи, а в легендах утвердився образ лиходія.
Так, наприклад, римський історик Светоній стверджує, що ініціатором дуже великої пожежі в Римі був сам імператор Нерон. І коли у вогні палала столиця, він стояв на пагорбі в театральному костюмі, грав на лірі і декламував поему про загибель Трої.
Тацит же, який пережив пожежу будучи дитиною, стверджує зворотне. Нерон, за його словами, почувши про пожежу, відразу відправився в Рим і організував за свої гроші рятувальні команди. Він відкрив для залишилися в живих людей свої палаци, забезпечив постачання міста продовольством, щоб уникнути голодних смертей серед тих, що вижили, а пізніше збудував нову столицю, де споруджувалися тільки кам’яні будівлі.
Сучасні історики вважають, що Нерон ні причетний до пожежі в Римі, однак винних треба було знайти і в підпалі міста звинуватили християн. У ті часи їх багато жило в Римі і його околицях. Всі вони були заарештовані і кинуті в тюрми міста. Згідно з указом імператора там їх піддали тортурам і знущанням. В кінцевому підсумку були отримані від них зізнання в тому, що це вони підпалили місто. Таким чином, тисячі невинних людей були страчені або ж виставлені в якості учасників гладіаторських боїв в Колізеї – найбільших уявлень, які любив відвідувати сам Нерон зі своєю свитою. По Риму прокотилася хвиля повстань.
Нерон втрачав народну підтримку, свого часу отриману ним за допомогою задобрювати дій і громадських свят. Громадяни Риму поступово переймалися співчуттям до християн, непомірно страждали від жорстокості і самодурства імператора.
Втрачаючи інтерес до політики і управління державою, Нерон влаштовував театральні та циркові вистави, в яких сам брав участь як актор, писав вірші, публічно читав їх. Він пробував себе в якості скульптора і тренувався в ораторському мистецтві та риториці.
У березні 68 року спалахнуло повстання в Галлії. Свої легіони підняв Гай Юлій Виндекс, який був незадоволений економічною політикою Нерона і податками, що накладаються їм на провінції. Нерон змушений був покинути Рим і попрямував в сторону Остії. Він хотів зібрати флот і армію, щоб придушити вже став некерованим повстання. Однак його наказам вже ніхто не підкорявся. Було зрозуміло, що дні Нерона полічені. Нерон повернувся в Рим, до палацу на Палатине. Охорони не було. Він шукав солдата, щоб той приніс його. Але в палаці залишалися тільки раби. Він кинувся до Тибру, однак у нього не вистачило сил накласти на себе руки. Коли прибув кур’єр і повідомив, що сенат визнав його ворогом народу і має намір зрадити його публічної страти, Нерон зібрався з силами і за допомогою свого секретаря перерізав собі горло.
Правління Нерона і сама його постать дуже неоднозначно оцінювалися його сучасниками. Дуже красномовні в цьому відношенні слова Йосипа Флавія (кінець I століття), автора “юдейських старожитностей” і “Іудейської війни”, який прямо писав про підтасовування фактів, викладених різними істориками: “Багато письменників оповідали про Нерона; одні з них, яким він надавав благодіяння, з вдячності до нього перекручували істину, інші з ненависті і ворожнечі стільки набрехали на нього, що не заслуговують ніякого вибачення “.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)