Поєднання в романі соціально-політичного й психологічного аспектів – ВНУТРІШНЯ ДРАМА ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ КОНФЛІКТУ ІЗ СУСПІЛЬСТВОМ. – СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

У чому ж нездоланна привабливість прози Стендаля? Чим вона не подібна до творів письменників, які працювали в царині й “роману одного героя”, і “роману кар’‎єри”, і вже згаданої домінантної теми французької літератури XIX ст. “жінка і гроші”? Чому пам’‎ятають роман “Червоне і чорне”?

Варто зауважити, що у світовій літературі є не так багато письменників, чиї твори викликають у читача істинну інтелектуальну насолоду від спостереження за найменшими порухами душі й думками персонажа. І чи не найяскравішим з-поміж них є Стендаль. Він був людиною, яка воліла казати сувору правду замість того, щоб тонко ухилятися від проблем чи приховувати їх за “вуаллю ідеалізації”. Свою щирість і безкомпромісність Стендаль виявляв як у житті й творчості, так і, як це не парадоксально, у ставленні до наук. Наприклад, він обрав для вивчення “суху” математику, за його словами, “єдину науку, не заражену лицемірством”. Що мається на увазі? Наприклад, у історії чи літературознавстві оцінки певних фактів чи творів залежно від політичної ситуації або кон’‎юнктури можуть змінюватися аж до протилежних. А математика на це якраз і не хибує: дійсно, що “політичного” можна внести в котангенси чи рівняння?

Стендаль сповідував синтез художньої творчості й науки: “Мистецтво завжди залежить від науки, воно користується методами, відкритими нею”. Його схильність до математичної логічності й лаконічності відчувається навіть у стилістиці розгортання психологічної характеристики образів роману. Точна фіксація душевних порухів героїв, конкретних проявів конфлікту їхніх почуттів і розуму, боротьби між ними створює неповторний шарм психологізму індивідуального стилю письменника. Незважаючи на те, що психологічний аналіз у Стендаля, як і в просвітників, ще позначений впливом раціоналізму (почуття розвиваються приблизно за тими ж напрямами, що й думка, хоча в реальному житті все значно складніше), читати роман надзвичайно цікаво.

Безумовною знахідкою письменника є те, що в образі головного героя ніби поєднані дві людини: одна діє, а інша за нею спостерігає, і при цьому не завжди схвалює думки і вчинки свого “двійника”. Після виходу у світ твору “Червоне і чорне” наявність психологічного аналізу й самоаналізу стала характерною ознакою реалістичного роману.

Тонкий психологізм Стендаля напрочуд гармонійно поєднується з не менш тонким аналізом соціальних і політичних проблем тогочасної Франції.

Доба Реставрації – це час зустрічі двох цивілізацій – аристократичної та буржуазної (феодалізму й капіталізму), що давав багатий матеріал як для соціального, так і для політичного аналізу й узагальнень. Російський письменник Максим Горький, який був чудовим знавцем психології буржуазії та “свинцевих мерзот життя”, зазначав, що “Стендаль був першим літератором (курсив наш. – Авт.), який майже наступного дня після перемоги буржуазії проникливо та яскраво зобразив ознаки неминучості її внутрішнього соціального розкладу та її тупувату короткозорість”. Дійсно, у галереї персонажів роману вирізняється, наприклад, Вально, який, на відміну від де Реналя, уже не соромиться “мануфактурних прибутків”, а його дружина безцеремонно говорить гостям, скільки грошей витрачено на обід (“Пані Вально не пропустила нагоди докинути, що це вино коштує по дев’‎ять франків за пляшку, без доставки”), не знічуючись, обкрадає бідних (“Жульєн відчував у тих розкошах щось огидне, від чого тхнуло краденими грішми”) і, зрештою, фактично купує баронський титул. Вально – це вже не “перефарбований” аристократ (“шляхтич-міщанин”), а власне буржуа, новий “герой свого часу”. Саме він стає мером Вер’‎єра, перемагаючи де Реналя. Це дуже символічно – отже, майбутнє за Вально, за буржуазією. Правда, якщо не назріє нова революція і Сорель не стане новим Дантоном, а отже, кошмаром для таких, як Вально.

Ad Fontes

Стендаль, як мало хто з письменників, дає сучасному читачеві інтелектуальну насолоду точністю й правдивістю психологічного аналізу, нещадним розкриттям тих пружин людської поведінки, що пускаються в дію соціальною системою життя. Він стоїть у першому ряду художників-реалістів, які тверезо досліджують основи й потенції людського єства, характеру, прагнення до свободи й повного самовиявлення як індивідуальності, так і цілого народу. Ставши письменником, Стендаль у глибині душі залишився тим самим, що і в п’‎ятнадцять років, коли взявся за вивчення математики, вважаючи, що це єдина не заражена лицемірством наука. Він виводив образи героїв, приречених на лицемірство й пристосовництво, витворив майже точні етичні формули такої поведінки, але як письменник Стендаль ніколи не показував безсовісності й аморальності за гарною ширмою, ніколи сентиментально не зарожевлював егоїзму, легкодухості чи пристосовництва, яке усвідомлює себе як мало не громадянську доброчесність. Один з найістотніших уроків Стендаля – це наука тверезо бачити речі і явища та називати їх своїми іменами.

Є. Сверстюк

Особливо яскраво помітні політичні аспекти під час судового процесу, який є кульмінацією роману. У пристрасному монолозі Жульєн Сорель заявляє, що судять не лише його, а насамперед повсталих плебеїв, юнаків, які наважилися пробиватися “нагору”. І його виклик було негайно почуто. Відповіддю плебею – бунтарю став несподівано жорстокий (адже до цього монологу майже всі присутні на суді йому співчували) вирок – смертна кара. Абат де Фрілер відверто й цинічно (а навіщо лицемірити, якщо Жульєн – уже практично мертвий, а перед ним сидить чарівна Матильда, яку він “запланував” собі в коханки?) заявляє: “Що це спало на думку вашому другові збуджувати й дратувати дрібну чванливість цієї міщанської аристократії! Навіщо говорив він про касти? Він сам підказав їм, що вони мусять робити у своїх політичних інтересах, ці йолопи й не думали про це і вже готові були пустити сльозу. Однак кастові інтереси заслонили в їхніх очах жах смертного вироку. Треба визнати, що пан Сорель дуже наївний у справах. Якщо нам не вдасться виклопотати йому помилування, смерть його буде свого роду самогубством…” Насправді це й було фактично самогубство, і Жульєн це добре розумів (тим більше, що “якби він поводився розумніше, йому б допомогли втекти”), але така горда людина не змогла позбавити себе задоволення, нехай і ціною власного життя, кинути виклик тим пихатим і ницим панам-аристократам, які сиділи в залі, і всьому тогочасному суспільству.

Отже, Стендаль зобразив психологічний портрет талановитого юнака, якому затісно в затхлій атмосфері доби Реставрації, замкненому кастовому суспільстві, де “в людях однаково ненавидять як правду, так і енергію”. Письменник започаткував у світовій літературі велику й вічну тему, що в російській літературі втілилася в образі Печоріна, в українській – в образі Чіпки. Це тема даремно й трагічно загубленої сили. Хтось називає її темою “зайвої людини”, хтось – “пропащої сили”, але суть залишається незмінною.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Поєднання в романі соціально-політичного й психологічного аспектів – ВНУТРІШНЯ ДРАМА ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ КОНФЛІКТУ ІЗ СУСПІЛЬСТВОМ. – СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)