ПОХОРОН УЧИТЕЛЯ – БОРИС ОЛІЙНИК

Пам’яті Олексія Антоновича Вовнянка

Як несли його тихо в нове житло

По бруку, по бруку, по бруку, –

Був місяць май. Сонце пекло.

…Мерзли руки.

Сизий пил опадав на хрести перехресть.

Зітхали старі: відмучивсь.

Шепотіли тополі. Фальшивив оркестр:

Грали учні.

А коли проминали школу і сад,

Молода… молоденька антонівка

Підійшла до труни, сахнулась назад:

– Олексію Антоновичу?!

Та чи він не почув, чи удав, що спить,

Бо несли його високо-високо,

Тільки пальці, здавалось, ворухнулись на мить,

Наче листя, на жовтні висохле.

Обіч шляху тулилися скромно авто.

Шоферюги, на слово колючі,

Сигарети ховали в рукав. Бо то

Були його учні.

Затихали у хатах дрімучі сварки,

Видихалися чвари ядучі.

І стояли сумирно дебелі дядьки –

Його перші учні.

А один, що сивухою очі залив

І таке – не при дітях – варнякав,

Як побачив його, ураз прохмелів

І по-людськи заплакав.

А один генерал, увесь в орденах,

Що звитягою смерть перевершив,

Прочитав телеграму. Збілів, як стіна,

Вперше…

Я додому прийшов. Похиливсь, як верба.

Триста лих мені дивляться в вічі.

То за віщо ж до всього ще й ця журба?

Ах, за віщо, за віщо, за віщо?!

Як могли ви, учителю, вмерти, коли

Мені й так до нестями прикро?

Я ж вам вірив, як Богу.

Мені ви були

За Отця, і Духа, і… приклад.

Та коли б хоч вітрища ламали кущі

Чи осіння осмута висла,

Та коли б хоч лили трафаретні дощі, –

А то ж май зацвіта, як пісня!

Він сказав:

– Не вдавайся до самобиття.

Не спіши головою з кручі.

Я тому саме в травні лишаю життя,

Щоб його цінували учні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

ПОХОРОН УЧИТЕЛЯ – БОРИС ОЛІЙНИК