ПОВСТАННЯ МЕРТВИХ – Михайло Орест

День гніву – він настав! Зарокотала

Важка, провісна буря. В небесах

Помчала хмар розбурхана навала,

І сутінь розлилася по полях.

Незнане щось – немов тумани срібні –

Припало ніжно до землі крильми

І в неї входить: таїна незглибна

Під судні довершається громи!

Здригнулася земля – і запах м’яти

Над нею хвилями зашелестів;

З полегкістю вона зідхає, мати,

Ожилих випускаючи мерців.

О жертви зла, замучені, убиті,

Осквернені у гідності своїй,

Настав ваш час! Настав по лихолітті,

Якому лютий спинено прибій.

До всіх яса! На півночі пустинній

Холодні розсуваються сніги,

І воскресають в них останки тлінні

У повноті колишньої снаги.

Кого не врятували нерозрадний

Плач, молитви, ночей безсонних біль,

Тепер вертає чудо можновладне

До рідних міст і до отчинних піль.

В чагарниках, на пустирях, у норах

Скелети коней будяться. Вони

Ворушаться, встають, стрясають порох –

І вже біжать на клич далечини.

І, на бігу вдягаючися в тіло,

Їх табуни у таємничій млі

Мчать до воскреслих радісно і сміло,

Щоб їх везти до отньої землі.

О щастя: знати, що стрівання свято

Заступить тужного розстання ніч,

І риси призабуті розпізнати

Осяяних і дорогих облич!

Позагробовим існуванням сильні

І правдою не нашою міцні,

Вони оновлять, вої замогильні,

Буття основи, темні і тісні,

Щоб стерлися, в непам’яті втонули

Утрат і бід принизливі віки,

І щоб не тьмарили тяжкі намули

Душі найглибші, світлі тайники.

В єстві живущих, плоттю обважнілім,

Духовости нової смолоскип

Вони розпалять радісним зусиллям

І в серці збудять аромати лип.

І де був хід, там буде літ співучий;

Біля джерел несмертної води

Розкриється для душ тропа квітуча

До синіх царств магічної звізди…

Тремтіть, о слуги зла! В несамовитім

Упоєнні, ви мислили: – Нема

Над нас потуги – і тремтячим світом

Перейдем ми, грізні, немов джума.

І ви топтали приписи і межі,

Ви сіяли порок, розтління, смерть,

Ви лиходійства вавилонські вежі

Підносили зухвало в чисту твердь.

Заглади слухайте ходу залізну:

З могил, з усіх усюд, з усіх чужин

Спішать воскреслі у свою отчизну

На чин нечуваний, визвольний чин!

Бундючний ум у пориванні чорнім

Не вигадає зброї проти них –

Він упаде з владикою потворним,

Що прихилив його до стіп своїх.

Бо засвіти, що довго так терпіли,

Потаєні за тишею запон,

Прорвалися громами влади й сили –

І сколихнули весь земний закон.

І з неба, супроводячи когорти,

Течуть рухливі, світляні стовпи,

І шириться в країні світло горде

Як благовістя щасної доби.

Враз стрепенулись дзвони: батьківщина

Вітає поворот своїх синів –

І звуків клекотюча хуртовина

Вирує над священним жахом нив.

І на чолі несвітської дружини,

Керуючи квадриг навальний біг,

У блискавичнім леті грізно рине

З мечем сліпучим сам Архистратиг.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ПОВСТАННЯ МЕРТВИХ – Михайло Орест