Повість жанрової форми – Система епічних жанрів – ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
3.2. Система епічних жанрів
3.2.3. Повість жанрової форми
Повість – епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.
Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об’єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману, як вважає В. Кожинов, для якого також характерна багатоподієвість, але і яскраво виражена спрямованість “до драматичності, замкнутості та цілісності дії, сюжету”, повість “не має напруженого та завершеного сюжетного вузла”, в ній часто відсутня “єдність наскрізної дії”, а тому “типова”, “чиста” форма повісті – це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хроніки (див., наприклад, повість О. Кобилянської “Царівна”, написану у формі щоденника, історико-біографічну повість С. Васильченка “В бур’янах”, трилогію Л. Толстого та інші). Суттєвою відміною жанру повісті є и потенційна ліричність: “Із всіх прозаїчних жанрів повість найближча до лірики. Цей жанр пов’язаний з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими. Ці роздуми автор об’єктивує – він їх виражає як голос своєї епохи” [цит. за: 36, 3]. Звичайно автори віршованих повістей, власне – поем, виносять дефініцію “повість” у жанровий підзаголовок твору (див., наприклад, “Мідний вершник” О. Пушкіна – петербурзька повість, “Демон” М. Лєрмонтова – “східна повість” і т. д.). Подібну тісну співвіднесеність прозаїчних та віршових жанрів В. Домбровський свого часу обгрунтовував теорією розкладу поетичного змісту в прозі. На його думку, подібно до того, як роман у процесі історичного розвитку літератури прийшов на зміну героїчній епопеї, так у свою чергу повість замінила поему [25, 63].
В літературі Київської Русі повістями називали або літописи (“Повість минулих літ”), або житія святих (“Повість про Акіра Премудрого”), або воїнські повісті (“Історія Іудейської війни” Йосифа Флавія). Співвіднесеність повістевої форми з розповідями про діяння реальних та легендарних осіб, викладом хроніки історичних подій якнайкраще відповідає етимології самого слова “Повість” – це, власне, “повість” (де префікс По – вказує на віднесеність у минулий час, а Вість – значить повідомлення, розповідь, тобто – вість про минуле, розповідь про те, що колись відбулося). В такому жанровому розумінні повість повинна була відрізнити всі об’єктивно-розповідні твори (ті, які мали внутрішню авторську настанову на достовірне, об’єктивно-історичне висвітлення фактів життя) від творів, орієнтованих на вимисел. Майже до кінця XVIII століття жанр повісті, який весь цей час плідно розвивається, не використовується в значенні терміна. Свої жанрові, власне літературно-художні, риси повість отримує з розвитком поняття вимислу в літературі, коли документальності її змісту була протиставлена вигадана фабула. В 1832 році Н. Кошанський давав таке визначення жанру: “Повісті бувають: істинні та вимислені. До істинних належать історичні та реальні. До вимислених: моральні, почуттєві і т. п.”.
У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття (“Маруся”, “Сердешна Оксана” Г. Квітки-Основ’яненка). Подальша жанрова еволюція повісті пов’язана з творчістю Марка Вовчка (“Інститутка”), Т. Шевченка (“Художник”, “Музикант”). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький (“Микола Джеря”), Б. Грінченко (“Серед темної ночі”, “Під тихими вербами”), І. Франко (“Захар Беркут”), М. Коцюбинський (“Fata morgana”), О. Кобилянська (“Земля”). У літературі 20-30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового (“Санаторійна зона”), В. Підмогильного (“Третя революція”), П. Панча (“Голубі ешелони”).
В сучасній літературі важливе місце повість посідає у творчості О. Гончара, Г. Тютюнника, Б. Харчука, В. Шевчука, Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Яворівського. Як і роман, вона може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)