ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ – ПАМЯТКИ ОРИГІНАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ КНЯЖОЇ РУСІ-УКРАЇНИ – ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА
1. Розгляньте фотографії й виконайте завдання.
A. Визначте хронологічні межі кожного із зображених засобів поширення й збереження інформації.
Б. Якби не літописи й давні художні твори, чи знали б ми свою історію так, як нині маємо про неї уявлення?
B. Історичні події закарбовані також у фольклорних творах. Де, на вашу думку, об’єктивніша інформація – у думах та історичних піснях чи в літописних творах?
2. Прочитайте фрагмент із “Повісті минулих літ”.
ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ
(Фрагмент)
У ЛІТО 1051. Поставив князь Ярослав Ларіона, русина родом, митрополитом у Святій Софії.
А тепер розкажемо, чому так названо Печерський монастир.
Князь Ярослав любив село Берестове й церкву, яка була там, і допомагав багатьом священикам, серед яких був і Ларіон, муж книжний і посник.
Ходив Ларіон із Берестового на Дніпро, на гору, де зараз стоїть старий монастир Печерський, а там був ліс великий. Викопав він печерку малу, на два сажні, і, приходячи з Берестового, одспівував там години й молився тайком. Потім князеві Ярославові спала на серце думка поставити його, Ларіона, митрополитом у Святій Софії. А печерка його так і залишилася. Не в довгому часі знайшовся якийсь чоловік, мирянин із міста Любеча, котрий поклав собі на думку іти у світ прочанином. І подався він у грецьку землю, на гору Афон, побачив там монастирі, обійшов їх і, полюбивши чернецьке життя, попросив одного ігумена, щоб той постриг його в ченці. Той постриг його, дав йому ім’я Антоній, наставив і навчив, як жити по-чернецькому. І, благословивши, відпустив його назад. Антоній прийшов у Київ і став думати, де б йому оселитися. Ходив по монастирях, але не вподобав їх. І став блукати по дебрях і горах, шукаючи собі місця. І вибрався на гору, де Ларіон викопав печерку, і возлюбив те місце, і поселився в ній. І став тут жити, годуючись хлібом сухим, і то через день, і води споживаючи в міру. Копав печеру й не давав собі спочинку ні вдень ні вночі, перебуваючи в трудах невсипущих.
Потім довідалися добрі люди й приходили до нього, приносили все, що треба, на споживу йому. І став він скоро відомий як Антоній.
Опісля ж, коли помер великий князь Ярослав, владу взяв його син Ізяслав і сів у Києві. Довідавшись про праведне життя Антонія, прийшов Ізяслав сюди з дружиною своєю й попросив в Антонія благословення. І приходили до нього люди, і він почав приймати їх, постригати кого, і зібралось у нього братії числом дванадцять. Викопали вони велику печеру, і церкву викопали під землею, і келії, які й досі збереглися під старим монастирем. Коли зібралися докупи ченці, сказав їм Антоній:
– Живіть собі самі, поставлю вам ігумена, а сам я хочу піти на ту гору один, бо звик жити на відлюдді.
Прийшов Антоній до гори й викопав іншу печеру, яка тепер над новим монастирем, і в ній закінчив свої дні, живучи скромно, не виходячи нікуди з печери сорок літ. У ній лежать мощі його й до цього дня.
З тих днів і розпочинається Печерський монастир; від того, що жили ченці спершу в печерах, і назвали його Печерським. Після того було поставлено ігуменом Феодосія. І коли жив Феодосій у монастирі й приймав усіх прочан, хто приходив до нього, – прийшов до нього я, слабий, недостойний раб, і прийняв він мене, а було мені від роду тоді сімнадцять літ. Написав я се та визначив, у який рік почався Печерський монастир і ради чого називається він Печерським.
(Переклад В. Близнеця)
3. Ознайомтеся з інформацією про літописи як історико-художні твори й виконайте завдання.
Література Русі-України, пройшовши період використання й перекладу релігійних книг, збагачувалася й оригінальними творами, стаючи на самостійний шлях розвитку. Найдавнішими пам’ятками оригінальної світської літератури Київської держави є літописи.
Теорія літератури
Літопис – це хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської держави й козацтва. Автор був очевидцем подій або міг дізнатися про них із письмових джерел чи почути від когось. Розповідь у літописі, як правило, починалася словами: “У літо…” – саме від цих слів жанр і дістав свою назву.
“Повість минулих літ” – це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають “Початковим літописом”. Саме він розповідає про історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця – упорядника цього твору.
Хто такий Нестор Літописець? Він походив, мабуть, з багатої родини, адже був дуже освіченою людиною (хорошу освіту в той час могли здобути лише заможні люди). У сімнадцятирічному віці його прийняли до Києво-Печерського монастиря – найбільшого культурно-освітнього й політичного центру Русі-України. Цей монастир (нині – лавра1) відомий як центр перекладів і переписування книг, саме тут писали житія святих, тож, імовірно, що Нестор став ченцем, аби займатися улюбленою справою. Дослідники знайшли в монастирській бібліотеці опис зовнішності Нестора: “Подобою сивий, борода не роздвоювалася, на плечах клобук2, у правій руці перо, а в лівій – чотки…” Установлено, що літопис має кількох авторів, але відомо, що саме Нестор упорядкував його, художньо довершив, ведучи розповідь до 1113 р.
Нам, читачам ХХІ ст., цікаво дізнатися, про що йдеться в одному з найдавніших оригінальних творів українського народу. Як уже зазначалося, розповідь у творі ведеться з найдавніших часів, від Ноя. Упорядник уважає, що саме від його нащадків, Сима, Хама та Яфета, утворилися народи. “Слов’янське плем’я єдине, і мова в нього одна, – пише літописець, – а назва “Русь” походить від варягів”. Отже, якщо наші предки походять від Яфета, то це означає, що вони – нащадки нашої цивілізації. Далі мовиться про історію розселення слов’ян, зокрема східних, про їхні звичаї та мову. Літопис розповідає нам про початок створення Київської держави, про перших наших князів.
1 Лавра – великий православний чоловічий монастир.
2 Клобук – високий головний убір циліндричної форми з покривалом, що його носять православні ченці.
В. Слєпченко. Нестор Літописець
Нестор Літописець. Скульптура М. Антокольського
Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: “Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог”.
Докладно упорядник розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги.
Одним із найвідоміших фрагментів “Повісті минулих літ”, що пізніше було взято за основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів “Іду на ви!” став афоризмом, ці слова князь промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомими також стали слова Святослава, які він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: “Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе”.
З-поміж найвідоміших сюжетів літопису радимо прочитати такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Захоплення героїчним минулим Русі-України й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, – провідні мотиви літопису.
Оригінал “Повісті минулих літ” не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках1 – Лаврентіївському2 й Іпатіївському3.
1 Список – рукописна копія чого-небудь.
2 Лаврентіївський – ця назва походить від імені ченця Лаврентія, який у 1337 р. переписав “Повість минулих літ” за дорученням суздальсько-нижегородського князя.
3 Іпатіївський (Іпатський) – ця назва походить від Іпатського монастиря, що знаходився біля м. Костроми (нині – Російська Федерація), де й було знайдено список “Повісті минулих літ”.
“Повість минулих літ” – це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних і епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (“стріли летять, як дощ”; “князь Святослав ходив легко, як барс”), стійких сполук слів (“втирати сльози, зломити спис”), народних приказок (“смерть спільна всім, мертві бо сорому не мають”). Мова твору – жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов’янізми, і народнорозмовні елементи.
За зразками “Повісті минулих літ” складено Київський (про події ХІІ ст.) і Галицько-Волинський літописи (про події ХІІІ ст.). У сукупності три літописи називають “Літописомруським” – великою книгою про події часів Київської держави у світовому контексті до ХІІІ ст.
“ЛІТОПИС РУСЬКИЙ” | ||
“Повість минулих літ” Від початку світу до 1113 р. | Київський літопис 1118-1200 рр. | Галицько-Волинський літопис 1201-1292 рр. |
А. Поміркуйте, чому Нестора Літописця називають не автором “Повісті минулих літ”, а її упорядником.
Б. Які слова в огляді “Повісті минулих літ” створюють колорит давніх часів?
Зауважте!
Обидва слова імені Нестор Літописець, відповідно до сучасного українського правопису, пишемо з великої букви.
4. Прочитайте фрагмент із “Повчання дітям Володимира Мономаха”. Опрацюйте матеріал про повчання (усно).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)