ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ

ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ

День був тихий і хмарний. Якраз підходящий для того, аби старі приятелі могли зустрітися і погомоніти.

Непосидющий Даваня, як завжди, дзигою крутився на прибережному корчі. Він не відводив захопленого погляду від Барбули. Ще б пак – далеко не кожному доводилося бачити господаря підводних глибин, котрий, мов хлопчисько, гасав би на суходолі.

– Оце так-так! – вигукував Даваня.- От дає! Куди моїм зайцям до нього!

Втішений такою похвалою, Барбула припустив ще швидше.

– А ти чого мовчиш?- повернувся Даваня до Бухтика, котрий з сумним виглядом сидів поруч.- Що нового у санаторії?

– Та-а… Все гаразд.

– Як там Вітько, мій знайомий, поживає? Мабуть, ще й досі вовки сняться? Гай-гай, хотілося б знову зустрітися з ним, та все часу не виберу.

– Непогано поживає,- знехотя відказав Бухтик.

Даваня пильно подивився на нього. Сьогодні ти якийсь не такий, як завжди. Трапилося щось? Поки що ні. Та незабаром трапиться.

– А що саме? – насторожився лісовик.

– Незабаром за Вітьком і Сергійком приїдуть батьки. Вони хочуть забрати їх додому.

Даваня на хвилину замислився. По тому вигукнув:

– Нехай лише спробують. Я їм такого туману в очі напущу – довіку до санаторію не доберуться!

– .Ні,- сумовито відказав Бухтик.- Батьки тут ні при чому. Хлопці самі хочуть додому…

Барбула врешті-решт втомився гасати на березі і шувбовснув у воду.

– Хух, ноги вже не тримають,- задоволене зазначив він і запитав у Давані:- Бачив, який молодецький вигляд у мене на суходолі?

– Вигляд у тебе молодецький,- згодився Даваня.-Та все ж молодцем більше є Бухтик. Ич, що вигадав!

І він обережно погладив скриньку своєю сухою долонькою.

– Молодець він молодець, та ще рано про це балакати,- заперечив Барбула.- От коли він зробить так, аби і я став видимим для дітей,- о, тоді він буде першим молодцем у затоні! Після мене, звісно.

– Батьку, я вже втомився від твоїх забаганок,- обізвався Бухтик.- Скільки можна! Я вже й забув, коли востаннє відвідав Сергійка!

– Ти вчора був у нього,- сказав Даваня.- Я з узлісся бачив, як ви з ним усілися під ялиною.

– Ич, він втомився! – і собі докинув Барбула.- А може, я теж втомився. Від чекання. Може, я теж хотів би показатися твоїм друзям! Може, я сам би з ними подружив!

Даваня жваво підстрибнув на своєму корчі.

– О, це було б чудово, коли б ти став видимим для них! Тоді б ми з тобою заявилися удвох до санаторію і влаштували б там такий спектакль! Я став би… О, я став би знову вовком, а ти – самим собою. Уявляєш, як би нам зраділи діти?

– Нір й як зраділи б,- погодився Барбула, пригадавши, я’ким красенем він був у дзеркалі.

І тут Давані прийшла в голову така думка, що він ледь не звалився з корча.

– Слухай! вигукнув він. А раптом ми їм сподобаємося так, що вони попрохають нас залишитися з ними назавжди! Може таке бути? Може. От я й думаю: ким би ми хотіли там стати? Я, наприклад, став би лісничим. А ти, Бухтику?

Бухтик розгубився. Зараз йому дуже кортіло збудувати підводного човна, аби показати своїм друзям, як чудово у них в затоні.

А може, краще винайти машину, яка б сама розчищала водорості?

Чи, мабуть, краще сидіти на березі і надувати для холопців рятівні кола. Сиди і надувай. Викупався – і знову надувай. А якщо…

– Не знаю, ким би я хотів стати,- щиро визнав він.

– Ех ти,- сказав Даваня.- Теж мені винахідник. У людей же стільки цікавого!

– Саме тому й не знаю,- відказав Бухтик.

– А я, мабуть, стану водогоном,- замріяно сказав Барбула.- Даватиму воду всім, кому вона потрібна.

– Ти хочеш сказати – слюсарем по ремонту водогону,-уточнив Бухтик.

– Ні,-заперечив Барбула.- Саме водогоном. Хто дає воду:

Слюсар чи водогін? Ага, мовчиш! То ж бо й воно. Даваня ще раз погладив скриньку з трубками.

– Чуєш, що батько каже? – запитав він.- Так що, Бухтику, не лінуйся. Думай, Бухтику, думай!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ