Порядок прийняття і зміни конституцій
Вивчимо особливості порядку прийняття і зміни конституцій.
Залежно від порядку прийняття конституції зарубіжних країн поділяються на:
– схвалені на референдумі;
– символічні (даровані);
– прийняті представницьким органом (парламентом, установчими зборами).
Символічні конституції (від франц. Слова “octroyer” – жалувати, дарувати) – це основоположні документи, порядок прийняття і зміни яких передбачає їх обдарування одноосібної владою монарха без будь-якої участі представницьких органів (Кувейт, Малайзія). Вони являють собою найменш демократичний спосіб прийняття та зміни Основного закону. Символічні конституції мали широке поширення за часів переходу від абсолютизму до конституційної монархії.
У XX столітті широко відомі випадки октроірованіе конституцій не тільки монархами, але і керівниками держав в республіках (наприклад, в Пакистані в 1962 році Конституція була символічні Президентом). Перший Основний закон Японії 1889 року також ще відносять до цієї групи.
В даний час спосіб прийняття та зміни конституцій представницьким органом є досить поширеним. У новітній історії даний механізм реалізовувався в Італії – 1947 р Індії – 1950 р Греції – 1975 р
Установчі збори є спеціально створюваний для вироблення і (або) прийняття Основного закону вищий державний орган, який обраний народом. Цей орган завершує свою діяльність після прийняття нової конституції.
За допомогою Установчих зборів були розроблені основні документи Болгарії, Бразилії, Колумбії і ряду інших держав. Даний спосіб в юриспруденції отримав найменування конституанти.
Ухвалення основного закону законодавчим органом (парламентом) проводиться в особливому ускладненому порядку. Як правило, це вимагає отримання кваліфікованої більшості голосів депутатів.
Ухвалення здебільшого конституцій соціалістичних держав відбувалося на спеціальних засіданнях національного парламенту.
У ряді країн схвалення її проекту представницьким органом не є заключним кроком, оскільки після цього проект Основного закону виноситься на референдум.
Однак в деяких випадках загальнонаціональне голосування використовувалося недемократичними силами. Так, референдум використовувався після захоплення влади військовими в Туреччині в 1961 році, Чилі – в 1980 році.
Схвалені на референдумі конституції справедливо визнаються демократичними за способом свого прийняття. Конституційний референдум набув широкого поширення в післявоєнний період.
Конституційний проект розробляється спеціально створеним для цього установчими зборами або урядом, після чого він виноситься на голосування в рамках референдуму.
В умовах демократичної форми правління реалізується поєднання наступних двох способів: схвалення представницьким (законодавчим) органом і остаточне її прийняття та затвердження на референдумі.
Залежно від способу зміни конституції поділяють на жорсткі і гнучкі.
До жорстких відносять конституції, для зміни і доповнення яких встановлено особливий ускладнений порядок. Жорсткість може реалізовуватися різними способами:
– необхідність голосування в парламенті кваліфікованою більшістю голосів (Італія, Японія);
– прийняттям змін і поправок на референдумах (Франція);
– повторним прийняттям розроблених змін і поправок парламентом наступного скликання (Греція);
– твердженням змін і поправок усіма або певною кількістю суб’єктів федерації (Німеччина, США).
Гнучкі конституції змінюються в тому ж режимі, що і звичайний закон. Прикладами гнучких Основних законів є неписані конституції, а також конституції монархічних держав (Монако, деякі держави Близького Сходу).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)