Портово-промислові комплекси зарубіжної Європи
Особливості географічного положення і конфігурація території зарубіжної частині Європи призвели до того, що на її берегах виникли сотні великих, середніх і малих портів. Вони зіграли свою роль в її історії і продовжують зберігати істотне значення в сьогоденні. У середні століття такі порти формувалися в основному в глибині річкових естуарієв. У XIX-XX ст., По мірі зростання тоннажу судів і розвитку океанічних торговельних зв’язків, стали швидше рости ті порти, які розташовувалися в приморській частині естуарієв і на відкритому узбережжі.
Морські порти зарубіжної Європи давно вже стали осередком таких функцій морського господарства, як судноплавство, суднобудування, судноремонт, а також рибальство. Поряд з цим в них розвивалася і промисловість, але вона не переважала. Лише в 1950-і рр.. в регіоні намітилася виразна тенденція до переміщення в приморські райони і центри промислових виробництв, які працюють на імпортній сировині і орієнтуються на експорт своєї продукції. Так виникла специфічна “портова промисловість”, яку представляли нафтопереробка і нафтохімія, чорна та кольорова металургія, теплова електроенергетика. Надалі, у міру розвитку контейнеризації та транспортування генеральних вантажів, у морських портах виникли перевантажувальні пункти – термінали, а до складу “портової промисловості” увійшли і підприємства деяких галузей, тісно пов’язаних з новим етапом НТР. Все це призвело до формування портово-промислових комплексів, в яких до 4/5 території використовується для промислових і складських цілей. Поступово відбувається все більш чітке підрозділ функцій міського ядра та портової частини, які разом утворюють, як іноді кажуть, портову агломерацію.
У роботах С. Б. Шліхтера, С. С. Артоболевского, Б. Н. Зіміна є спроби класифікації і типології портово-промислових комплексів. Серед них виділяються комплекси, переробні сировина, що надходить і паливо, що називається, “біля причалу”, і комплекси, що розподіляють частина продукції по інших районах. У відповідності з розмірами зони тяжіння (хінтерланда) виділяються порівняно невеликі, локальні комплекси, наприклад “алюмінієвий берег” в Норвегії; комплекси, обслуговуючі прилеглі райони, – наприклад, Гавр – нижню Сену, Ліверпуль – Ланкашир; комплекси, які служать морськими воротами для двох-трьох-чотирьох країн, – наприклад, Венеція – Трієст для Італії, Хорватії, Словенії та Австрії, нарешті, осібно стоїть найбільший порт і портовий комплекс Європи – Роттердам, обслуговуючий найобширніший хінтерландом, що включає в себе декілька країн.
Історично в Західній Європі сформувалися два головних морських і, відповідно, портових флангу – північний і південний. До північного флангу відносяться порти Балтійського, Північного морів, Ла-Маншу, зв’язки між якими сягають ще до часу Ганзейського союзу. У більшості своїй вони розташовані в естуаріях і гирлах річок і поєднують функції морських і річкових портів, що забезпечує хороші зв’язки з хинтерландом. Наприклад, понад половину вантажів, складових морської вантажообіг Роттердама, транспортується до нього по річках і каналах. З іншого боку, розташування на видаленні від моря обмежує доступ морських суден дуже великого тоннажу. Наприклад, Гамбург розташований в естуарії Ельби на відстані 110 км від Північного моря і доступний для суден дедвейтом до 65 тис. т. Лондонський порт віддалений від моря на 80 км, Антверпенский – на 90 км. У таких випадках головні порти мають ще аванпорти на узбережжі: Гамбург – Куксхафен, Амстердам – ??Еймейден і т. д. А промислово-портові зони простягаються вздовж річок.
Портово-промислові комплекси північного флангу Західної Європи відрізняються найбільшою, якщо так можна висловитися, скупченістю. Портова зона, що протягується від французького Гавра до німецького Гамбурга, взагалі вважається однією з найбільших у світі. Саме в її межах знаходяться три європейських порту з вантажообігом, що перевищує 100 млн т на рік (див. табл. 150 в книзі I), – Роттердам, Антверпен і Гамбург, а також Дюнкерк, Руан, Амстердам, Бремен, Вільгельмсхафен. На південних берегах Великобританії, Скандинавських країн і Фінляндії цей набір портових міст доповнюють Саутгемптон, Лондон, Осло, Гетеборг, Стокгольм, Гельсінкі. Більшість з них у другій половині XX в. перетворилося з “точкових” портів в портово-промислові комплекси.
Але головним серед них був і залишається Роттердам, донедавна колишній найбільшим портом усього світу, але потім поступився першість Шанхаю і Сингапуру.
Місто Роттердам виник ще в XIV ст., Коли р. Ротте, на якій він знаходиться, була перегороджена дамбою з метою утворення невеликого рибальського гавані. Починаючи з XVI ст. він брав участь у заморській торгівлі, особливо з Вест-Індської компанією, але все ж залишався переважно річковим портом, так як морські судна могли досягати його тільки обхідними шляхами через лабіринт рукавів рейнської дельти. Сам порт в той час знаходився поблизу міського центру, на правому березі Нового Маасу, і мав універсальний профіль.
Новий етап його розвитку розпочався наприкінці XIX в., Коли Роттердам отримав пряму і зручний зв’язок з морем завдяки спорудженню Нового водного шляху (Ньіве Ватервег) протяжністю 32 км без єдиної дамби або шлюзу (рис. 43). З цього часу Роттердам став головними морськими воротами швидко розвивається Рурського басейну, а його зростаючий порт перемістився на лівий берег Нового Маасу (Ньіве Маас). Тут і в наші дні знаходиться гавань Ваал для навалювальних вантажів – один з найбільших штучних басейнів у світі. У міжвоєнні роки тут же виникли суднобудівні і судноремонтні верфі. У передмісті Перніс концерн “Ройал Датч-шелл” побудував найбільший в Європі нафтопереробний завод. Отже, вже в той час Роттердам почав перетворюватися на портово-промисловий комплекс. Вантажообіг його в 1938 р. склав 42 млн т.
Але завершилося формування такого комплексу вже в повоєнний час. Спочатку міська влада побудували на дельтового острові Розенбург новий порт Ботлек, розрахований в першу чергу на прийом суден-рудовозів вантажопідйомністю до 65 тис. т. Потім на тому ж острові був створений ще більш великий нафтовий порт, що приймає супертанкери дедвейтом до 250 тис. т. для цього був проритий спеціальний канал глибиною 25 м і довжиною 12 км.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)