Порівняльна педагогіка, як галузь науки
Виникнення порівняльної педагогіки було відзначено паралельно в декількох країнах. Інтерес до виховання підростаючого покоління став спостерігатися ще в давнину. У Єгипті і Вавилоні особливий інтерес до виховання виявляв Геродот. А Тацит, римський історик, вивчав особливості виховання дітей у давніх германців.
Історія народження порівняльної педагогіки
Найбільш важливим етапом розвитку європейської педагогічної думки став період кінця 18 до 19 століття. Поширення в масштабах всієї Європи отримали белл-ланкастерская система і педагогіка Песталоцці, ідеї вільного виховання Руссо і теорія Канта про моральне виховання.
Марк-Антуан Жюльєн став основоположником порівняльної педагогіки, першим вживши дане поняття. В формулювання він вкладав поняття вивчення змісту, способів, теорії виховання і навчання в різних країнах, а також їх порівняльний аналіз. У порівняльній педагогіці він бачив метод поліпшення теоретичної і практичної частини освітнього процесу, формування загальної для європейського суспільства педагогічній теорії.
Вперше вирушив в іншу країну з суто педагогічної місією В. Кузен. За дорученням французького уряду він відвідав Пруссію, де вивчав місцеву систему освіти.
Хотілося б відзначити роботи піонера порівняльної педагогіки початку 20 століття В. Фріделя “Підготовка вчителів в зарубіжних країнах” і “Педагогіка за кордоном”. В останній праці діяч призводить порівняльне опис організації процесу обов’язкового навчання дев’яти країнах світу.
В Німеччині 19 століття найбільш значущим дослідником в цій області був професор Ф. Тірш.
Родоначальниками порівняльної педагогіки в Англії вважаються М. Арнолд і М. Седлер. Арнолд в своїх працях прагнув вибудувати в певній послідовності чинники обумовлюють розвиток освіти в Англії та за кордоном. При цьому два фактори визначалися як чільні – це національний характер і історичні традиції. Саме вони і визначають базові особливості системи освіти в різних країнах. Седлер, в свою чергу, поглибив аналіз факторів, що впливають на розвиток освіти в різних країнах світу.
Г. Манн і Г. Барнард в 19 столітті внесли великий вклад у вивчення зарубіжного досвіду розвитку освіти. А в одна 1898 році студентам педколеджу Колумбійського університету Дж. Расселом був прочитаний перший курс з порівняльної педагогіки.
У Росії систематичним аналізом систем освіти зарубіжних країн займався Костянтин Ушинський. В його працях містяться замітки про народну освіту в Англії, Америці, Франції та Німеччини, які розповідають про організаційні особливості роботи місцевих навчальних закладів.
Порівняльна педагогіка як окрема галузь науки
Порівняльна педагогіка стала зводитися в окрему наукову сферу в 20-х роках минулого століття. У цей період формуються міжнародні і національні установи науки, що займаються збором, систематизацією, узагальненням явищ і фактів, які відображають розвиток освіти по всьому світу.
В 1949 році була опублікована книга Н. Хенсен “Порівняльна педагогіка: дослідження освітніх чинників і традицій”. У ній були виділені основні фактори, що прямий вплив на розвиток освіти, а саме:
- Расова приналежність, мова, економічні та природні умови. Релігія. Ідеологія, зокрема гуманістична спрямованість педагогіки, націоналізм і соціалізм.
Сьогодні порівняльна педагогіка, як самостійний розділ науки, переживає період свого тріумфу.
Об’єкт і предмет порівняльної педагогіки
Явищем, або об’єктом порівняльної педагогіки, на який спрямований аналіз, прийнято вважати такі елементи:
- Прогрес світової освіти. Практика і теорія педагогіки в різноманітних регіонах. Освітні і виховні процеси сучасності.
Як предмет порівняльної педагогіки розглядається:
- Стан і ключові тенденції розвитку освітніх процесів в різних країнах. Плюси і мінуси міжнародного викладацького досвіду. Способи та форми взаємного збагачення національних педагогічних культур. Аналіз та структурування шкільно-педагогічного досвіду в різних країнах.
Функціональне значення порівняльної педагогіки
В якості базових функцій порівняльної педагогіки прийнято виділяти:
- Вивчення і порівняння стану закономірностей і тенденцій педагогічного прогресу в усьому світі. Визначення співвідношення загальних тенденцій і національних особливостей. Визначення відмінностей міжнародного досвіду педагогічної практики. Виявлення форм і способів взаємного збагачення національних педагогічних культур. Прогнозування шляхів розвитку педагогіки і школи. Подолання термінологічних розбіжностей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)