Поняття, специфіка та види партійних систем
Вивчимо поняття, специфіку та види партійних систем.
Залежно від положення партій в політичній системі суспільства, типу самих партій і характеру взаємовідносин між ними, встановлюється певна партійна система.
Вибір види партійної системи пов’язаний з рівнем політичної і правової культури громадян, етнічним складом населення, конфесійної структурою, історичними традиціями.
Правовим базисом партійних систем виступають конституція, виборчі закони, законодавство про громадські об’єднання і політичні партії певної країни.
Партійна система – сукупність взаємовідносин політичних партій між собою, між ними і державою, партій з іншими елементами політичної системи та громадянами. Специфіка виду партійних систем в значній мірі обумовлена кількістю партій, які функціонують і реально впливають на діяльність інститутів державної влади.
Одним з перших сформувався традиційний вид буржуазно-демократичної партійної системи, яка виникла в країнах Західної Європи і Північної Америки в XIX столітті.
Діяльність традиційної буржуазно-демократичної партійної моделі підпорядкована наступним принципам і правилам:
– в суспільстві присутня легальна боротьба і суперництво за владу;
– влада реалізує партія або їх група, які отримала підтримку парламентської більшості;
– постійно діє легальна опозиція, в тому числі парламентська;
– між політичними об’єднаннями всередині партійної системи є згода і якийсь консенсус з питання дотримання раніше встановлених правил гри.
У XX столітті в силу кризи в демократичних і авторитарних видах моделей управління сформувалася соціалістична партійна система, яка характеризується такими рисами:
– є одна легальна правляча партія (в окремих випадках можуть бути присутні кілька інших видів політичних організацій при безумовному переважання правлячої комуністичної сили);
– правляча партія керує державою на всіх рівнях і має привілейоване становище.
Авторитарний вид партійної системи функціонує при такому способі управління, який є проміжним. В даному випадку домінуючим суб’єктом є держава, а не партія, яка виконує далеко не основну роль в процесі реалізації влади. При цьому є можливість наявності інших видів партій.
Інший підхід до виділення видів партійних систем заснований на кількісному критерії:
– багатопартійна система,
– двопартійна система,
– однопартійна система,
– система фіксованого законом кількості партій.
Класична багатопартійна модель передбачає, що у виборчій боротьбі бере участь безліч (більше двох) політичних партій. Вони всі мають можливість брати участь при формуванні уряду (Італія, Данія і т. д.). З цієї причини в зазначених країнах за результатами парламентських виборів, як правило, формуються коаліційні уряди, в діяльності яких беруть участь кілька політичних сил.
Система встановленого законом кількості партій була присутня в деяких країн, що розвиваються. У них дозволяється діяльність лише тих об’єднань, які вказані в законі (наприклад, дві партії в деяких державах Тропічної Африки). В кінці XX століття метою подібного виду моделей було забезпечення пріоритету усталеною партійно-політичної еліти, а також раціоналізація роботи парламенту і уряду при великому розкиді соціальних інтересів.
Специфіка двопартійної системи полягає в тому, що при наявності безлічі партій реально борються на владу і поперемінно формують уряд тільки дві сили. При цьому одна партія керує, а інше опозиційне об’єднання критикує її. В результаті виборів вони постійно змінюють один одного (США, Великобританія).
Однопартійні системи властиві країнам з недемократичними режимами. У них легальний статус і право формувати уряд має одна фактично державна партії, яка отримала владу революційним шляхом. При цьому може зберігатися видимість багатопартійності, яка фактично нівелюється закріпленням в Конституції провідну роль однієї партії (Куба, Китай).
Приблизно в 20 країнах відсутні легальні політичні партії. До них відносяться переважно феодально-монархічні і авторитарні держави (Бахрейн, Саудівська Аравія, Кувейт, Бруней і т. д.).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)