Поняття про біоценози: структура та властивості

Різноманіття живих організмів Землі утворює певні співтовариства, в які входять види, пристосовані до спільного замешкання.
У 1877 р німецький гідробіолог К. Мебіус при вивченні комплексу донних тварин розробив вчення про біоценозі як про спільноту організмів, пов’язаних між собою найтіснішим чином.
За визначенням Уїттекер, біоценоз – це поєднання популяцій рослин, тварин і мікроорганізмів, що взаємодіють один з одним у межах даної середовища і утворюють тим самим особливу живу систему.
Біоценоз – це сукупність організмів, що мешкають на одній і тій же території, взаємно пов’язаних в ланцюзі харчування та надають один на одного певний вплив.
Термін “біоценоз” набув поширення в науковій літературі, головним чином, німецькою та російською мовами. В англомовних країнах використовується інший близький за значенням термін “співтовариство” (community).
В принципі, ці два терміни часто використовують як синоніми, але між ними все ж є невеликі відмінності.
У Великому енциклопедичному словнику “Біологія” (1998) дається таке визначення: “Спільнота – це сукупність спільно мешкають організмів різних видів, що представляє собою певне екологічне єдність (наприклад, грунтові тварини ділянки лісу)”.
Спільнота рослин називається фітоценозів, а тварин – Зооценоз.
Фітоценоз – це рослинне співтовариство, сукупність рослинних організмів на відносно однорідному ділянці, що перебувають у складних взаєминах один з одним, з тваринами і з навколишнім середовищем.
Кожен фітоценоз сформувався в результаті відбору видів рослин, здатних існувати спільно один з одним і з тваринами в даних умовах середовища, а в багатьох випадках – і при певному впливі людини.
Фітоценоз є найбільш активною частиною біоценозу і біогеоценозу (екосистеми), здійснює фіксацію сонячної енергії (в результаті життєдіяльності фотосинтезуючих організмів), фіксацію атмосферного азоту (азотфиксирующими мікроорганізмами), бере участь спільно з тваринами в процесах перетворення енергії і кругообігу речовин.
Таким чином, фітоценоз – це основний продуцент органічних речовин, що забезпечує ними гетеротрофні організми, у тому числі людини. Вчення про фітоценозах називається Фітоценологія.
Зооценоз – це сукупність тварин, спільно мешкають за певних умов. Зооценоз може виникати між різними видами за рахунок залучення одних тварин іншими, і взаємозв’язок у Зооценоз частіше носить односторонній характер (наприклад, паразити і господар).
Спільноти існують відносно незалежно від безпосереднього впливу факторів зовнішнього середовища (наприклад, температура у вулику і довкіллю).
Біоценоз ж являє собою угруповання живих організмів, об’єднаних певним видовим складом і наявністю взаємозалежностей, а не тяжінням взаємного характеру, який чинять на них різні фактори зовнішнього середовища. У біоценозі взаємозалежність компонентів така, що зміни одного виду відображаються на зміні іншого виду або біоценозу в цілому (аж до його руйнування).
Пристосованість членів біоценозу до спільного життя виражається в певній схожості вимог до найважливіших абіотичних умов середовища і закономірних відносинах один з одним. Зв’язок між організмами необхідна для здійснення їх харчування, розмноження, розселення, захисту і т. Д.
Отже, взаємозалежність відрізняє біоценоз від спільноти, де є тільки взаімопрітяженіе. Біоценоз знаходиться в безпосередній залежності від факторів зовнішнього середовища.
Масштаби біоценозів різні – від спільнот на стовбурі дерева, в норі до населення дільниці діброви, соснового або ялинового лісу, луки, озера, болота, ставка. Принципової різниці між биоценозами різних масштабів немає.
Таким чином, складовими частинами біоценозу є фітоценоз (стійке співтовариство рослин), зооценоз (сукупність взаємопов’язаних видів тварин), мікоценоз (співтовариство грибів) і мікробіоценоз (співтовариство мікроорганізмів).
Іноді в біоценозі виділяють більш дрібні угруповання організмів:
а) консорция – структурна одиниця біоценозу, об’єднуюча автотрофні і гетеротрофні організми на основі просторових (топічних) і харчових (трофічних) зв’язків. Наприклад, дерево (вид – едіфікатор), з яким пов’язані фітофаги і їх паразити, мікоризні гриби, епіфіти, кубляться птиці і т. Д.;
б) синузії – структурна частина фітоценозу, обмежена в просторі (кожна синузії охоплює всі рослини або їх частину, що утворюють будь-яких ярус рослинного співтовариства) або в часі (об’єднує близькі групи рослин). Синузии відрізняються одна від одної в морфологічному, флористичному, екологічному та фитоценотических відносинах. Наприклад, в сосновому лісі – синузії сосни, синузії брусниці, зелених мохів і т. Д.
Біоценоз характеризується певною біомасою, продукцією, а також впорядкованістю будівлі – структурою. Зі збільшенням масштабів біоценозу посилюється його складність, структура, збільшується кількість прямих і непрямих взаємозв’язків.

При вивченні просторової структури біоценозу слід в першу чергу розглядати яруси.
Яруси – це спільно виростають групи різних видів рослин, що відрізняються по висоті і по положенню в біоценозі ассимилирующих органів рослин (наприклад, листя, стебел, пагонів).
Найкраще ярусність простежується в лісах помірного пояса.
Перший ярус зазвичай становлять дерева з високими кронами, у яких листя добре освітлена сонцем (рис. 11).
Другий ярус – це більш низькі дерева.
Третій ярус представлений чагарниками, які формують підлісок.
Четвертим ярусом зазвичай називають трав’яний покрив.
П’ятий ярус – це мохи та лишайники.
Яруси є найбільш стабільними і замкнутими утвореннями. Ярусність дозволяє рослинам максимально використовувати світловий потік.
Яруси характеризуються власним мікрокліматом і видовим складом фауни. Отже, тварини також приурочені переважно до того чи іншого ярусу рослинності:
– В грунті зустрічаються черв’яки, мікроорганізми, землерийки;
– В листовому опаде (на поверхні грунту) – багатоніжки, кліщі; птахи, що гніздяться тільки на землі (курячі, тетерячі); великі тварини;
– В чагарниках (співочі дрозди, снігурі);
– На деревах (щиглики, хижі птахи).
Одні й ті ж види через вікові відмінностей або невеликий конкуренції можуть перебувати короткий час в різних ярусах.
Слід зазначити, що існують і внеярусниє рослини і тварини (наприклад, ліани, паразити).
Ярусність характерна і для біоценозів морів і океанів, де вона визначається глибиною, кількістю проникаючого світла, температурою, течією води.
Таким чином, розселення рослин і тварин по ярусах розширює видове різноманіття біоценозу.
Характеризуючи роль того чи іншого виду в біоценозі і його місце проживання, вчені часто вживають термін “екологічна ніша”. Вперше його запропонував Дж. Гріннелл в 1917 р для характеристики просторового розподілу видів.
Екологічною нішею (або еконіш) називається сукупність всіх факторів середовища, в межах яких можливе існування виду в природі.
Пізніше роботи Ч. Елтона і Дж. Хатчінсона дещо видозмінили це визначення: екологічна ніша – це положення виду, яке він займає в загальній системі біоценозів; яке визначається функціональними зв’язками виду, його просторовим розташуванням і вимогами до абіотичних факторів середовища. Це не просто географічне місце проживання.
Знання еконіші дозволяє відповісти на питання, як, де і чим харчується вид, чиєю здобиччю він є, яким чином і де він відпочиває і розмножується (Дажо, 1975).
Одні й ті ж екологічні ніші можуть бути зайняті подібними по екологічним вимогам, але далеко не спорідненими видами, які виконують одні й ті ж функції в східних біоценозах (вікарірующих види). Наприклад, куниця – в європейській тайзі, соболь – в азіатській тайзі.
Якщо екологічна ніша визначається тільки фізіологічними особливостями організмів, то вона називається фундаментальною.
Якщо еконіш визначається як межі, в яких вид реально зустрічається в природі, то вона називається реалізованою.
У сучасній екології розроблені методи оцінки екологічних ніш, ступеня їх перекривання для різних видів.
Біоценози характеризуються видовою різноманітністю, т. Е. Числом видів живих організмів, що утворюють його.
Видова різноманітність всіх груп організмів в біоценозі зменшується від тропіків в бік високих широт. Наприклад, у вологих тропічних лісах Малайзії на 1 га лісу припадає до 200 видів деревних порід, а в сосновому лісі Білорусі – до 10 видів дерев на 1 га. Мінімальний видовий склад наголошується в альпійських і арктичних пустелях, а максимальний – в тропічних лісах.
Стабільність біоценозів зазвичай оцінюють тільки з погляду масштабів людського життя, так як по геологічній шкалі часу відбувається багато кліматичних змін і замін або зникнень біоценозів. Тому біоценози умовно ділять на:
1. Стійкі – зберігаються протягом декількох десятиліть (наприклад, буковий ліс). Чим більше видове різноманіття в біоценозі, тим він стійкіше.
2. Циклічні – їх зміна відбувається швидко, за кілька годин або днів (наприклад, види членистоногих, що змінюють один одного в трупі ссавця, в стовбурі загиблого дерева).
Біоценоз є складовою частиною біогеоценозу або екосистеми.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Поняття про біоценози: структура та властивості