Полтавська битва
Героїчна оборона Полтави, скували на довгі три місяці армію шведів, допомогла Петру підтягнути в район цього міста основні сили. На початку червня 1709 цар прийняв рішення дати тут генеральна битва. До такого бою прагнув і Карл XII.
Особливу роль у майбутній битві Петро відводив своєї артилерії, удвічі перевищує за чисельністю артилерію супротивника. Російські гармати були більш скорострільними і далекобійними. Це був результат зусиль по створенню військової промисловості і переозброєння армії.
Напередодні бою Карл XII, поранений в ногу козачої кулею, об’їхав свої війська, лежачи на носилках. До бою були готові 30 тис. Добірних шведських солдатів. У промові, зверненої до воїнів, ватажок згадував про славні перемоги, обіцяв розгромити російських варварів і влаштувати бенкет в їх захоплених шатрах.
Зовсім іншими думками була наповнена мова Петра, з якою він звернувся до військ в критичні години бою: “І не думали б… бути за Петра, але за державу, Петру вручене, за рід свій, за народ всеросійський. Про Петра відали б відомо, що йому житіє своє недорого, аби жила Росія і російське благочестя і добробут “. У російській таборі перебувало 47 тис. Регулярних військ. Таким чином, Росія мала значну перевагу в кількості військ і артилерії. Очікувався ще підхід українських козаків на чолі з новим гетьманом Іваном Скоропадським і калмицької кінноти.
Але ще Нарвське бій показало, що результат бою багато в чому вирішує не кількість, а якість армії, талант полководців. А в цьому сенсі шведи були ображені долею. Загальне керівництво у них здійснював випробуваний полководець фельдмаршал Реншильд. Але і в російській армії не було недоліку в талановитих воєначальників. Командував російською армією досвідчений фельдмаршал Б. П. Шереметєв. Всій кавалерією керував А. Д. Меншиков.
У досвітніх сутінках 27 липня 1709 шведи почали атаку. Їх колони були зустрінуті кіннотою Меншикова, яка близько півтори години стримувала натиск, але потім відійшла. Потім шведи натрапили на російські насипні земляні укріплення – редути. На них обрушився шквальний збройовий і гарматний вогонь. Не чекаючи цього солдати зупинилися і тут же були знову атаковані російськими кавалеристами.
Переконавшись, що штурм редутів лише знекровить армію, Карл XII дав наказ Реншильду обходити їх. Шведські полки кинулися в прохід між редутами і довколишнім лісом. Але і тут їх уже чекала російська кавалерія. У зав’язався бою росіяни перейшли в контратаку, завдали шведам великої шкоди і призупинили їх рух.
Карл XII перегрупував свої сили і знову кинув їх у бій, прагнучи пройти між редутами. Коли шведи нарешті подолали укріплення, вони побачили в 70-80 метрах перед собою російський табір. Звідти вдарила артилерія. Картеч косила шведів, вони здригнулися і кинулися у бік лісу. Але Карл XII зупинив своє військо і рушив його вперед.
Що означає ангел, зображений на картині?
Петро дав наказ вивести основну частину армії з табору. У центрі встала піхота під командуванням А. І. Рєпніна. На правому фланзі рвалася в бій кіннота – 18 драгунських полків на чолі з генералом PX Боура, на лівому фланзі до бою виготовилася кіннота Меншикова. Було 9:00 ранку.
Противники одночасно рушили назустріч один одному. Шведи несли великі втрати від вогню артилерії, але, проявляючи величезну мужність і бойову виучку, наполегливо йшли вперед. Ударом ядра розбило качалку Карла XII, і король опинився на землі. Пронісся панічний крик, що він убитий. Але Карл XII знайшов у собі сили піднятися і сісти в сідло. Вийнявши шпагу, він кликав своїх воїнів вперед.
Удар по центру російського війська був страшний, 1-й батальйон Новгородського піхотного полку, що складався в основному з новобранців, не витримав його і став відступати. Доля битви висіла на волосині. У цей момент Петро особисто повів в контратаку 2-й батальйон новгородців. Його капелюх і сідло його коні в декількох місцях були прострелені кулями, але цар уцілів. Шведи були зупинені, і російські полки усюди перейшли в контрнаступ.
Одночасно кавалерійські частини Боура і Меншикова вдарили з флангів. Ворог побіг. Даремно Карл XII волав: “Шведи! Шведи! “Частина втекли дісталася до свого табору під Полтавою. Але і тут їх чекав удар. Відкрилися ворота фортеці, і полтавський гарнізон пішов в атаку.
Незабаром бій затихло. Майже 3 тис. Шведів потрапили в полон. Серед них був і фельдмаршал Реншильд. В руках російських виявилися вся скарбниця короля, прапори і штандарти, включаючи королівський.
Петро святкував перемогу. У свій намет він запросив полонених шведських генералів. Цар підняв кубок за своїх вчителів. “Хто ж ці вчителі?” – Запитав Реншильд. “Ви, панове шведи”, – відповів Петро.
Навздогін за королем і залишками його військ була послана кіннота з наказом у що б то не стало полонити заклятого ворога Росії. Тому, хто це зробить, цар обіцяв генеральський чин і сто тисяч золотих рублів. Але Карл і Мазепа вже досягли берега Дніпра. На човнах втікачі переправилися на протилежний берег, кинулися в степ і незабаром досягли турецькій території. Інша частина шведського війська на чолі зі своїми генералами здалася невеликому загону Меншикова.
На місці битви Петро наказав побудувати церкву і монумент. Пишні молебні і святкування були організовані в Києві та Москві. Піком урочистостей став тріумфальний в’їзд Петра в Москву.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)