Польща в 1960-1980-х роках

Початок політичних трансформацій. 1956 рік став поворотним для Польщі. Навіть щодо жорсткий авторитарний режим не зміг переламати польські політичні традиції і політичну ідентичність, в основі якої лежала ідея про повну незалежність країни і про можливість вибору власного шляху розвитку. Почався період, який характеризувався чергуванням тенденцій лібералізації і реакції. Уряд Гомулки провело ряд реформ: кооператівізація стала добровільною, було розпущено більшість кооперативів, землю повернули селянам-одноосібникам, в економіці була допущена обмежена приватна ініціатива, було пом’якшено тиск на пресу, робітники отримали можливість брати участь в управлінні підприємствами, покращилися відносини з католицькою церквою. Однак уже в кінці 1950-х років опір партійних кіл суттєво нівелює результати реформ. У країні знову посилилася цензура, почалася антирелігійна кампанія і кампанія проти фермерських господарств, виробниче самоврядування практично ліквідовано. У 1968 році були придушені студентські виступи, Польща взяла участь у вторгненні військ країн Варшавського договору до Чехословаччини. У 1970 році влада силою придушила заворушення робітників у Гданську, Гдині та Щецині, що призвело до жертв (близько 70 убитих і 1 000 поранених). Гомулка був змушений піти у відставку. З Польщі емігрувало велике число представників інтелігенції.

Після придушення заворушень влади знову були змушені йти на компроміси. Уряд Едварда Терека нормалізовало відносини з католицькою церквою

І зробило акцент на соціальній складовій розвитку економіки – будівництві житла, підвищення зарплат і тому подібного. Одночасно Герек прагнув модернізувати польську промисловість, посиливши в ній експортну складову. Щоб фінансувати всі ці програми, уряд пішов на фінансові запозичення у капіталістичних країн. Повернути борги не вдалося, і в середині 1970-х років в Польщі почалася економічна криза. Соціальні проблеми в 1976 років знову привели до хвилювань робітників. Арешти активістів робітничої опозиції викликали обурення опозиційно налаштованої інтелігенції, яка для захисту трудящих створила в 1978 році Комітет громадської самооборони (КОС), що став організаційним ядром опозиційних сил. Велике значення для зростання національно-забарвлених опозиційних настроїв мало обрання в 1978 році Папою Римським поляка Кароля Войтили – Івана Павла II, який здійснив тріумфальний візит до Польщі. У 1980 році в результаті зростання цін на споживчі товари почалися наймасовіші виступи трудящих, які створили робочі страйкові комітети і єдиний Міжзаводський комітет, одним із керівників якого став робочий Гданської верфі Лех Валенса. Комітет висунув владі 22 економічних і політичних вимог, які включали в себе не тільки підвищення зарплат і зниження цін на продукти, а й права на незалежні профспілки і страйки. Страйкарі отримали підтримку з боку опозиційної інтелігенції з КОС (перетворений в КОС-Комітет захисту робітників – КОС-КОР). Уряд змушений був вступити з робітниками і їх консультантами в переговорний процес, в результаті чого в серпні 1980 року більшість вимог опозиції було задоволено, а в вересні Терека змінив Станіслав Каня.

Домігшись поступок, опозиція посилила тиск на режим. Робочі в масовому порядку виходили з державних профспілок і вступали в незалежну профспілку “Солідарність”, який очолив Валенса. Страйки паралізували економіку. У вересні 1981 року року “Солідарність” виступила із сенсаційною закликом до робітників Східної Європи створювати вільні профспілки і вести боротьбу за свободу. “Солідарність” вимагала введення виробничого самоврядування працівників, а в грудні поставила питання про участь у виборах, погрожуючи тим самим монополії ПОРП на владу. Більш радикальна націоналістична організація Конфедерація незалежної Польщі виступала проти СРСР.

12 жовтня 1981 року ПОРП очолив міністр оборони Войцех Ярузельський. 13 грудня 1981 року Ярузельський ввів у Польщі воєнний стан. Керівництво країною перейшло від цивільних органів влади до Військовій раді національного порятунку. Лідери “Солідарності” арештовані. Польща отримала кредити від Радянського Союзу, що дозволило дещо поліпшити економічне становище. Ситуація на час стабілізувалася. У 1983 році було відмінено військовий стан, а потім оголошена політична амністія. У той же час “Солідарність” продовжувала функціонувати нелегально.

Події 1980-1983 років призвели до того, що “Солідарність” відмовилася від співпраці з владою – співіснування режиму і опозиції стало вже неможливо. При цьому влада не змогла домогтися повного усунення політичного конкурента, побоюючись загальнонаціональної смути, тоді як опозиція збільшила свій вплив.

Єдиним засобом вирішення проблеми було проведення економічних реформ, які б підвищили рівень життя і знизили соціальну напруженість. Однак спроби проведення реформ урядом Ярузельського в середині 1980-х років натрапили на опір власної бюрократії.

Перебудова в СРСР дала імпульс до змін у всій Східній Європі, в тому числі і в Польщі. Економічна криза, що вибухнула в 1988 році, знову вивів робітників на страйки. Уряд пішов на переговори з Валенсою. Було досягнуто згоди про припинення страйків в обмін на легалізацію “Солідарності” і лібералізацію режиму. До цього часу лідери “Солідарності” перейшли від ідей “демократичного соціалізму”, які висували в 1980-1981 роках, до лібералізму.

Проведення переговорів в 1989 році між представниками опозиції і режиму здійснювалися в рамках так званого “круглого столу” політичних партій і громадських організацій. “Круглий стіл” став основним джерелом легітимного зміни режиму. Крім того, “круглий стіл” замислювався як інструмент реформування, а не усунення режиму. Переговорний процес значно знизив потенціал конфлікту між опозицією і режимом, що сприяло мирному і, головне, щодо легітимної трансформації політичної системи.

В результаті угоди, досягнутої в квітні 1989 року на “круглому столі” ПОРП, “Солідарністю”, католицькою церквою та ін. Організаціями, “Солідарність” отримувала можливість взяти участь в обмежених виборах в Сейм, а Ярузельський ставав президентом ПНР. Крім того, офіційний статус знайшла католицька церква, стала долатися монополія ПОРП в ЗМІ. Керівництво СРСР, на хвилі перебудови і потепління відносин з США і НАТО, не перешкоджало відбувається в Польщі процесам.

Парламентські вибори 4 червня 1989 року завершилися тріумфом “Солідарності” – створений нею Цивільний комітет переміг у всіх округах, де проводилися вибори (частина місць була зарезервована за ПОРП і її союзниками). 24 серпня на сторону “Солідарності” в Сеймі перейшли Демократична і Селянська партії, що раніше знаходилися в підлеглому положенні у ПОРП. Ця коаліція обрала головою уряду лідера католицької фракції “Солідарності” Тадеуша Мазовецького. У липні 1990 року Мазовецький вивів зі складу уряду всіх комуністів, а Ярузельський пішов у відставку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Польща в 1960-1980-х роках