Політика П. Дорошенко. Об’єднання Українського гетьманства

Відмова російської влади від Правобережжя привів до ще більшого посилення традиційно найвпливовішою в Україні прокримським угруповання в особі Дорошенко.
Гетьман став автором досить амбітного і сміливого плану об’єднання гетьманства. Його найближчим соратником і духовним радником став Київський митрополит Йосип Тукальський. Враховуючи реалії Андрусівського перемир’я, Дорошенко розробив складну зовнішньополітичну комбінацію. Спираючись на підтримку татар і Туреччини, він мав намір домогтися від Речі Посполитої відмови від домагань на Правобережну Україну, а потім об’єднати гетьманство під булавою єдиного гетьмана. Дорошенко навіть не вважав обов’язковою умовою, щоб цим єдиним кандидатом був він сам. Але зате він вважав, що після об’єднання слід визнати верховенство Москви, правда за умови гарантій автономії України. А поступок від Московської держави він планував домагатися, шантажуючи його своїм союзом з Туреччиною і Кримом.
Перш за все, Дорошенко закріпив своє становище на Правобережжі. Козаки спільно з татарськими загонами здійснювали рейди по Поділлі і Волині. У серпні був захоплений Чигиринський замок та розпочато облога Білої Церкви.
Наприкінці 1667 гетьман відправив посольство до Стамбула, підтверджуючи свою готовність прийняти турецьке підданство. Паралельно на початку 1668 на переговорах з російськими воєводами Дорошенко висловив своє бажання прийняти протекцію царя, але з відомими умовами. Мова, насамперед, йшла про виведення російських воєвод, відмову збирати з України податки, відновленні козацьких вольностей. Оскільки Олексій Михайлович відмовився виконувати ці умови, Дорошенко перейшов до свого складним планом.
Похід на Лівобережну Україну став першим етапом у його здійсненні. Наприкінці травня 1668 козаки Дорошенка разом з татарами переправилися через Дніпро.
Продовжувалося повстання на Лівобережжі та наступ Дорошенка, призвели до того, що І. Брюховецький, з легкістю кар’єриста, повернув на 180 градусів і після всіх вірнопідданських клятв Москві, після всіх отриманих милостей, сам очолив антиросійські повстання. На раді 19 січня 1668 Брюховецький оголосив про розрив з Росією і закликав до вигнання воєвод. Після цього він увійшов у контакт з Дорошенком. За наказом Брюховецького російські гарнізони в лівобережних містах виганяли і били. Однак такі дії Брюховецького не зробили його більш популярним серед козаків.
У червні, маючи значну чисельну перевагу, Брюховецький прибув до табору до Дорошенка. Але його схопили власні козаки і силою привели до шатра Правобережного гетьмана. Невірно зрозумілий знак рукою, поданий Дорошенко, призвів до того, що козаки розтерзали Брюховецького. Козацька рада обрала Петра Дорошенка єдиним гетьманом. Й. Тукальський наказав поминати в церквах “благочестивого і Богом даного гетьмана Петра”.
Це був найбільший успіх Дорошенко і апогей його слави. Проте зовнішні умови не сприяли об’єднанню України. Особисті обставини теж зіграли свою роль. Отримавши звістку про зраду дружини, Дорошенко кинув армію і спішно поїхав до Чигирина. До сімейних проблем додалося звістка про вторгнення польських загонів на територію Кальницького і Паволоцького полків. Командування Дорошенко доручив Дем’яну Многогрішному, якого призначив наказним гетьманом.
Скориставшись цими обставинами, Г. Г. Ромодановський рушив у Сіверської землі. Йому вдалося захопити Ніжин, а 5 жовтня 1668 – Чернігів. Суховія підтримав кримський хан. У цих умовах Многогрішний під впливом Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича почав переговори з російськими воєводами. При цьому він виступав як незалежний “гетьман Сіверський”.
Многогрішний теж висував вимоги значних поступок з боку російської влади. Йшлося про повернення до “Статтями Богдана Хмельницького”, про виведення воєвод з міст і відновленні ширших повноважень гетьмана. У разі відмови Москви прийняти ці умови, Многогрішний погрожував піти у підданство до Туреччини.
Висновок воєвод стало головною вимогою козацтва. Спадщина політики І. Брюховецького давало про себе знати. Бунти, що сталися внаслідок перепису 1666, налякали і старшину. Тому Многогрішний побоювався поступатися в переговорах з царем, тим більше, що російські воєводи продовжували свої контакти з Дорошенко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Політика П. Дорошенко. Об’єднання Українського гетьманства