Політичний розвиток

Функціонування політичного процесу, постійно відтворюючи існуючий політичний порядок, одночасно підспудно готує різні зміни у світі політики.

Серед них прийнято виділяти кілька протилежних за характером пар: (1) революційні – реформаційні, (2) прогресивні – регресивні, (3) внутрішньосистемні – перехідні (транзитні).

Найбільш традиційно і очевидно розподіл політичних змін на революційні і реформаційні. Головна відмінність між ними полягає в тому, що політичні революції змінюють саму основу політичної системи (характер і спосіб здійснення влади, тип політичного панування, місце і роль головних політичних акторів); реформи ж, як правило, зачіпають лише окремі сторони політичного життя. Крім того, революції на практиці означають застосування відкритого насильства, різкого примусу, в той час як реформи зазвичай вимагають хоча б мінімального згоди основних соціальних сил суспільства і обходяться мирними засобами. І нарешті, політичні революції хоч і довго визрівають, але здійснюються вибухово, в дуже стислі терміни, тоді як реформування політичної системи відбувається, як правило, досить поступово й займає тривалий період часу.

Однак при всій очевидності розрізнення політичних революцій і реформ варто відзначити, що межа між ними досить умовна. Так, радикальні перетворення політичних режимів і зміна політичних еліт в Східній Європі 1989 цілком заслуговують назви революцій. Зміни були дуже глибокими, але відбувалися вони цілком мирно, і головне – здійснювалися у вигляді корінних реформ зверху, а не в результаті стихійного розгортання крайніх форм активності мас. Для позначення цього процесу був навіть винайдений термін “рефолюція” (Т. Г. Еш), покликаний підкреслити злиття революціонаризм і реформаторства.

Інший вид поділу політичних змін – на прогресивні і регресивні – висловлює загальну спрямованість політичних процесів, обумовлену по збереженню або ігнорування базових політичних цінностей сучасного суспільства (права людини, політичні свободи, суспільну згоду і ін.). І хоча сам вибір таких цінностей – справа далеко не безперечне, все ж більшість нинішніх політологів, що орієнтуються на західні ліберальні цінності, сходяться на думці, що політичні зміни слід визнати прогресивними, якщо в результаті:

(1) політична система демонструє підвищення адаптованості (приспосабливаемости) до безперервно поновлюємим соціальним вимогам;

(2) наростає диференціація структур і функцій державного управління;

(3) у діяльності держави зменшується роль насильницьких заходів;

(4) зростає кількість і поліпшується відкритість каналів громадянського впливу і тиску з метою артикуляції і агрегування індивідуальних і соціальних інтересів;

(5) підвищується компетенція політичних еліт;

(6) дії політичних інститутів сприяють інтеграції соціуму і т. д.

Ну а якщо таких наслідків від політичних перетворень не спостерігається, значить, ця політична система демонструє регресивний або принаймні одноплановий (площинний) тип розвитку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Політичний розвиток