ПОЛІТИЧНИЙ ПРУТЕНІЗМ ЯК ПРОЯВ МАЛОРОСІЙСЬКОГО КОМПЛЕКСУ МЕНШЕВАРТОСТИ – ВОЛОДИМИР МАРТИНЮК
(До дискусії про генезу національного мату)
Взятися за перо мене змусила щира тривога за майбутнє дійсно української лайки, яку всі ми би хотіли бачити, а вірніше чути національною по формі і патріотичною по змісту. Одначе, не зважаючи на великі зрушення і велику кількість уболівальників цієї безперечно всенародної справи, останніми роками почали вимальовуватися певні тривожні тенденції. Маються на увазі настирливі спроби деяких сил вкоренити у побут і трудові будні українського народу слово “прутень” у якості замінника відомого великодержавно-шовіністичного слова із трьох букв.
Змушений, із всім усвідомленням почуття громадянського обов’язку, звернути увагу всіх справжніх патріотів на підступні заміри натхненників цієї провокації, на котру на жаль вже попалося багато чесних і національно-свідомих громадян.
Адже річ іде про повторення вже відомої московської загарбницької акції, в результаті якої Москва у свій час присвоїла виключно для себе нашу предковічну назву – Русь, перекрутивши її згідно своєї варварської звички у чудернацьке слово “Россия”. Те ж саме сталося із відомим словом із трьох букв, яким часто користується малосвідома частина українського населення, а більш свідома схильна вважати його корінно москальським або ж навіть монгольським.
Та чи ж є таке слово у нас, скаже наївний скептик, або несвідомий саботажник процесу відродження української лайки?
Так, є таке слово!
Це слово з великою історичною традицією державотворчості, символ вічного чоловічого начала нашого славного племені, слово врешті решт увічнене у назві нашого стольного города. Це слово “КИЙ”.
Як же сталося, що ми втратили, цей величний і магічний водночас термін, та почали користуватися спотвореною жалюгідною копією, подарованою сусідами з півночі? Судячи із всього це сталося у трагічні часи татаро-монгольської навали на Київську Русь.
Як відомо всякий загарбник в першу чергу старається перебрати на себе від переможеної чоловічої частини саме ту функцію знаряддям якої є орган, назву котрого аналізується у даній статті. Історія вчить що всі переможці опісля захоплення чужого міста чи країни, спочатку займаються саме цим (у формі масового гвалту) а вже потім мародерством, грабунком, скиданням пам’ятників та перейменуванням вулиць. Власне несправжність і неповноцінність перемоги українських національних сил у теперішній ситуації демонструється тим що вони після перемоги (1 грудня 1991 року) повністю проігнорували цю фазу, мародерство та грабунок віддали колишнім комуністам, а самі зосередились на другорядній справі пам’ятників та перейменувань. Очевидно, що при татаро-монгольському завоюванні цивілізаційний рівень та високий ступень технічного виконання цієї справи жіночою частиною підкореної Русі-України справив настільки сильне враження на варварів, що зумовив певну українізацію їхнього словникового запасу щодо понять та термінів з цим пов’язаних. З другої сторони первинні слова були перекрученні як щодо звучання, так і щодо істинного високого поетично-еротичного значення.
З другого боку, як це встановлено останнім часом українською історичною наукою, саме ці монголо-татарські орди, ослов’янені нашим славним жіноцтвом, є прямими предками теперішніх москалів. Від них вони успадкували свою перекручену і звульгаризовану назву з трьох букв, настільки знеславлену, що вже навіть не можна її писати у друкованих виданнях.
Так що ж пропонують прихильники терміну “прутень”, які стали вже настільки активні та зорганізовані, що можна говорити про появу нової політичної течії – “прутенізм” ? Ця течія, так само як прихильники політичного русинства або різномасті проповідники легалізації федерастії на сході, та введення неньки України у стан багатократного, багатоступеневого і повного федеразму, є нічим іншим як результатом провокаційних закуліс – них інтриг наших недругів, спецслужб тих іноземних держав, які зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. Себто ми маємо справу з продуманою, добре спланованою і підкріпленою неабиякими сумами компартійних рублів та американських доларів, ідейною диверсією супроти становлення української незалежної ментальності. Невипадково і те що поширення ідей прутенізму розпочалося в ідейно нестійкому та хисткому львівському міщансь – кому середовищі, органом якого (друкованим) довгий час служила газета “Пост-Поступ”. Звичайно, на цю вудочку попалося дуже багато порядних людей, справжніх патріотів і кваліфікованих фахівців таких, наприклад, як редактор відділу “Пост-Поступу”, пан Павлів. Я далекий від думки заперечувати величезний доробок цих людей у справі створення словникового запасу лайливих слів і граматичних правил їхнього вживання. Більше того, гадаю що ця, безумовно довершена і відшліфована лайкова система прутеноїдального типу прекрасно надається для початкової лайкової та сексуальної підготовки підростаючої української молоді, приготування її до впровадження у величний і могутній світ істинно українського лихослів’я. Всі ці терміни можна рекомендувати для вживання у молодіжних групах “Пласту” та “СУМу”, в українсько – англійських ліцеях, де як відомо вже готується майбутня правляча верства.
Однак чи може тендітний “прутик” реально протистояти могутньому, істинно богатирському “києві”? Більше того, у випадку словесного зіткнення із великодержавним російським шовіністом, виключне використання лише “прутенізмів” прирікає українського патріота на неминучу поразку! Адже ці терміни, які поєднують в собі важковимовну громіздкість із емоційною невиразністю, абсолютно не надаються для ефективного словесного фехтування. Поки наш українець вимовить хоч одне із цих слів, його московський суперник вже вивершить кілька поверхів агресивної наступальної лайкової конструкції, користуючись замашністю відомого трьох – буквового слова.
Необхідність відродження бойової праукраїнської форми “кий” вимагається ще і реальними процесами державотворення. Адже таке слово є завжди надійним і ефективним інструментом для керування трудовими колективами, військовими з’єднаннями та координаційними радами політичних організацій. Особливо зростає роль цього воістину стратегічного управлінського і державотворчого інструменту в умовах відновлення державного управління в промисловості, торгівлі, та сільському господарстві. Хіба була б можлива така інфляція купона коли б український народ, уряд, президент та голова Національного Банку могли б у короткий та сконцентрованій формі виразити все що вони думають про моральні та фахові здібності один одного?
В цих умовах відмова від терміну “кий”, добровільне віддання його на відкуп москалям (у їхній вимові, звичайно ж) нагадує таке ж саме злочинне, провокаційне і нелегітимне передання Росії тактичної ядерної зброї.
Не можна не звернути увагу і на поважний геополітичний аспект цієї проблеми. Логічним наслідком прутенізації українського блудослів’я стане невмолима прутенізація назви нашої цілої країни – Русь – Рутенія – Прутенія! В самій цій аналогії нема нічого поганого, якби не певні, некорисні для нас, геополітичні висновки. Адже коли кий – Київ сприймається як символ певного направляючого, керуючого і життєдайного органу (уряду, столиці) в контексті оточуючої Київ країни, то ототожнення самої країни з таким органом, незважаючи на загалом позитивне звучання, зразу ж ставить питання про те, що Україна є частиною якогось більшого організму. Це вже готова ідеологія відродження СРСР і навіть Варшавського договору.
Окрім того можна прогнозувати різке загострення політичних пристрастей на Буковині, Молдавії і Румунії (вздовж ріки Прут). Адже населення цих районів звісно претендуватиме на монопольне використання назви “прутени” що неминуче приведе до розвитку подій в цьому і так неспокійному регіоні по Югославському сценарію. А чи потрібно це зараз оновленій Україні та об’єднаній Європі?
Не можу оминути і ті могутні, культурні історичні та філософські пласти, які в’яжуться із словом “кий”. Адже зразу відпадають і стають безглуздими різні суперечки щодо князя Кия. Це підтверджує наше арійське походження, на відміну від інших звироднілих спотворень. Так наприклад назва київський князь – “каган” (насправді кий-хан) стає повністю зрозуміла і дає нове розуміння щодо суті його величезної могутності та авторитету. Зразу ж стає ясним справжнє значення слів “кохана” і “коханий”. Нарешті відновлюється первинна єдність духовного і чуттево-тілесного начала у самому процесі “кохання”. Адже століття чужоземного ярма привели до того що приємна складова (мається на увазі тілесна) стала привілеєм лише окупаційних військових та чужоземців, а нещасним українцям залишилися лише зітхання, страждання та писання слізливих віршів (дивіться поезію українських романтиків ХІХ-го століття).
Відкривається, наприклад, абсолютно новий погляд на етимологію слова “козак” (у тюрків “кий-сак”). Якщо з києм тут усе ясно, то “сак” у тюрків значить матню у штанах (шароварах). З вищенаведеного стає ясно що так може сприйматися лише могутній воїн переможець, який на відміну від своїх нікчемних нащадків не пропускав важливих стадій процесу закріплення своєї перемоги, задля ваління тюркських кам’яних баб на курганах та перейменування захоплених юрт і караван-сараїв.
Власне частка – кий і досі значить чоловіче начало у таких словах як, наприклад, та-кий, ся-кий, я-кий; відповідно жіноче начало – ка – та-ка, ся-ка, ка-ка. Стає ясним походження таких слів як “кайло”, “кивати” і навіть “каятися”. Вражає філософська глибина слів “спокій” та “покій”. Безмежна і сувора правда життя проступає у слові “покійник”. Чи можемо упустити історичний шанс відродити безпосередньо-божественне життєстверджуюче світосприйняття наших легендарних предків?
Адже це слово у нас можуть забрати не лише колишні старші брати. Наприклад у англо-американців є слово “кей” (ключ по нашому) яке означає фактично орган який доводить жіноче начало (двері) до оргастичного стану відкривання. Це ж походження має “кейс” який як відомо є важливою вторинною статевою ознакою сучасного мужчини. Наші інші сусіди та історичні суперники – поляки, також можуть у будь який момент приватизувати це слово. Адже польські комуністи завжди писали на лозунгах одне лише слово: “Покуй!”, там де наші квацяли аж три – “Мир, щастя, дружба!”. І не в браку фарби тут справа!
Тож кий з нами дорогі читачі і вболівальники етнічно чистого мату!
Володимир Мартинюк
Київ
(2 votes, average: 2.50 out of 5)