Політична суб’єктність
Місце цієї теми в аналізі взаємозв’язків суспільство – політика – влада визначається тим, що вивчення політичних відносин має спиратися на знання становища різних груп в системі суспільних відносин. Політичне життя суспільства включає політичні відносини між людьми, різними спільнотами, інституту-ми, її зміст є особливою формою реалізації їх соціальних інте-сів. Диференціація суб’єктів політичного процесу дозволяє уявити політи-етичні стосунки не як скупчення випадкових і непередбачуваних дій окремих лідерів, партій, а як вираження політичних інтересів в єдності їх об’єктивної і суб’єктивної сторін.
Мета лекції полягає в тому, щоб розкривши сутність політичної суб’єктності, виявити об’єктивну основу формування соціального інтересу, умови його трансформації в політичний. Для сучасної Росії актуальність цієї проблеми залежить від того, що розпад старої системи економічних відносин, реалізація монетарної моделі переходу до ринку – породжує складні процеси в соціальній сфері, визначає динаміку і напруженість політичної ситуації.
1) У роботі над першим питанням необхідно звернути увагу на те, що для характеристики учасників політичного процесу використовуються поняття суб’єкт і об’єкт політики. Критерієм розмежування служить наступний підхід: чи здатна спільність, особистість реалізувати в сфері політики свої інтереси, або ж вона, не впливаючи на дану сферу, лише відчуває на собі вплив політичних відносин.
Поняття суб’єкт політики застосовується для характеристики тих, хто бере активну, усвідомлене участь у політичній діяльності. Докладний аналіз цього поняття дається в підручнику “Основи політології” під редакцією А. Боднара, в “політологічних словнику” Ч. II, в статті О. Т. Мяснікова “Суб’єкти політики”. Вивчення матеріалу переконує в існуванні різних градацій політичних суб’єктів, тому на питання про вихідний суб’єкті політичної практики, ієрархії суб’єктів – можуть бути неоднозначні відповіді.
У сучасній політології як фундаментального використовується поняття група. Це – “відносно стабільна сукупність людей, пов’язаних спільними відносинами, діяльністю, її мотивацією і нормами” (Політологія. Енциклопедичний словник. М., 1993. С.79). Підходи, вироблені класичної соціологією, і основні положення теорії груп, що набула широкого поширення в сучасній політичній науці, – не виключають, а доповнюють один одного, так як відображають різні рівні соціальної організації.
В якості вихідного суб’єкта політичної практики ми виділяємо соціальні групи (соціальні спільності). Саме їх громадські інтереси служать основою для діяльності політичних організацій, вироблення державної політики. Ступінь впливу соціальної групи на політику визначається рядом обставин:
– Необхідно враховувати її місце в соціальній структурі,
– Значну роль відіграє ступінь згуртованості групи,
– Важливо, чи здатна група створювати свої організації, сформулювати політичний інтерес і відстоювати його.
Деякі політологи проводять диференціацію суб’єктів політики на первинні і вторинні. І хоча не всі дослідники беруть на озброєння дані поняття (наприклад, використовують поняття “безпосередні суб’єкти політики”, “безпосередні агенти політичного процесу”), така диференціація дозволяє виявити соціальні корені партій, рухів, політичної еліти. Інтереси соціальних груп реалізуються через вторинні суб’єкти, вони покликані захищати та відстоювати інтереси тих соціальних спільнот, на базі яких сформовано. Детальніше про це читайте в підручнику “Основи політології” під редакцією А. Боднара.
Вивчення матеріалу по першому питанню підводить до висновку, що діяльність суб’єктів політики пов’язана з реалізацією певних суспільних інтересів. Щоб соціальні інтереси стали спонукальною основою політичної діяльності, вони, по-перше, повинні бути осмислені та сформульовані; по-друге, політичний характер вони набувають тоді, коли усвідомлюється зв’язок між об’єктивною потребою соціальної групи і владою.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)