Політична концепція Арістотеля
Зовсім іншою була політична концепція учня Платона – Аристотеля. Держава, за Арістотелем, утворюється внаслідок потреб людей, внаслідок їх природного прагнення до спілкування. Він, таким чином, обгрунтовував не релігійний, звернену до божества, і не абстрактно-ідеалістичну, а вже антропологічну трактування влади, її производность від природної природи людини як “політичної тварини”. Свої висновки Аристотель зробив, вивчивши досвід багатьох реально існували в його час держав.
На відміну від Платона, що шукав першооснови держави на небесах, Аристотель як би спустив держава, її джерела, першооснови з небес на землю.
Пояснимо ще більш докладно різницю в поглядах на державний устрій і влада Платона і Аристотеля. Це принципово різні вчення в силу того, що ці навчання – про різне: у Платона – про ідеальну державу – ідеалі, а в Аристотеля – про державу реальному, про державу існуючому, причому в його ж історичний час. Платон принципово не бере оточуючих його політичних реалій, Аристотель ж з ними фактично мириться. По своїх філософських позиціях Аристотель – зовсім учень Платона…
Пояснюючи виникнення держави, Аристотель підкреслював, що на відміну від сім’ї, селища, заснованих на прагненні до продовження роду і батьківської влади, держава виникає завдяки потреби в більш широкому спілкуванні між людьми, тобто завдяки потреби більш високого рівня. На його думку, держава з’являється лише тоді, “коли утворюється спілкування між сім’ями і родами заради благої життя”.
Таким чином, тут джерелом влади також є певні ідеї, норми, але не отримані людьми в готовому вигляді з космосу, а вироблені ними самими в процесі придбання нового практичного досвіду.
Головну завдання політичної теорії Аристотель бачив в тому, щоб відшукати у вже наявної історичній практиці, тобто на землі, а не на небі, вчинене державне пристрій, що дозволяє досягти суспільного блага, політичної справедливості, тобто того, що служить загальній користі. Навряд чи постановка самої дослідницької задачі може вважатися цілком коректною, оскільки, якби таке завдання Арістотелем довелося б вирішувати в наш історичний час, у нього було б дуже великі, принципово нерозв’язні проблеми в пошуках досконалого державного устрою. Так що в оцінках того, хто ближче до істини – Платон зі своїми ідеями – “небесами” або Аристотель зі своєю “приземленою” трактуванням проблем політології, зовсім не треба поспішати.
Найкращим Аристотель вважав такий державний устрій, яке спирається на більшість населення, на середній клас. У своєму творі “Політика” він писав:
У кожній державі є три частини: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять посередині між тими й іншими… Отже, ясно, що найкраще державний устрій те, що досягається за допомогою середніх, і ті держави мають хороший лад, де середні представлені: в більшій кількості, де вони – в кращому випадку – сильніше обох крайнощів або принаймні кожної з них окремо. З’єднавшись з тією чи іншою крайністю, вони забезпечують рівновагу і перешкоджають перевазі супротивників. Тому найбільшим благополуччям для держави є те, щоб його громадяни володіли власністю середньою, але достатньою; а в тих випадках, коли вони володіють занадто багатьом, інші ж нічого не мають, виникає або крайня демократія, або олігархія в чистому вигляді, або тиранія, саме під впливом протилежних крайнощів [7].
Виходячи з цих міркувань, Аристотель вважав найкращим устроєм держави так звану политтю, що спирається на середній клас і поєднує позитивні риси олігархії та демократії.
Побудована чи де-небудь у світі ця сама політія? Питання риторичне.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)