Політична карта світу – реферат
Політична географія – галузь економічної і соціальної географії, яка перебуває у тісному зв’язку з політологією, наука про територіальної диференціації політичних явищ і процесів. Як самостійна наука політична географія зародилася на рубежі XIX-XX ст. Її основу заклав німецький вчений Ф. Ратцель, основні концепції якого були викладені в 1897 р в його праці “Політична географія”. Політична географія вбирає в себе 5 основних процесів: 1) формування політичної карти світу; 2) зміна в політичних кордонах; 3) особливості державного ладу; 4) політичні партії, угруповання і блоки; 5) географію територіальних виборів.
Геополітика – політика країни по відношенню до інших держав. Головне завдання геополітики полягає у визначенні та узагальненні геостратегії держави. Геополітичне напрямок, як і політична географія, почали швидко розвиватися з початку XX століття. Вже визначилися основні географічні фактори, які відіграють вирішальну роль у світовій політиці. Дослідженням морських і материкових держав займався видатний британський геополітик Х. Маккіндер. Він, згідно своєї теорії, розділив світ на три території: 1) Центральні землі (географічна вісь історії); 2) Внутрішній півмісяць; 3) Зовнішній півмісяць. За його моделі геополітики, морські держави ніколи не переможуть материкові, а зворотне цілком можливо. У сучасному геополітичному перебігу велике значення мають праці американського геополітика другої половини XX століття С. Коена, який створив теорію про багатополярність світу.
Сучасний світ ділиться на 16 історико-географічних регіонів:
1. Західна Європа
2. Східна Європа
3. СНД (Співдружність Незалежних Держав)
4. Південно-Західна Азія
5. Південна Азія
6. Центральна та Східна Азія
7. Південно-Східна Азія
8. Північна Америка
9. Латинська Америка
10. Північна Африка
11. Західна Африка
12. Центральна Африка
13. Східна Африка
14. Південна Африка
15. Австралія
16. Океанія.
Історичні особливості формування політичної карти світу. У формуванні сучасної політичної карти світу виділяють два періоди: новий (з XVII ст. До Першої світової війни) і новітній (з
Першої світової війни і по сьогоднішній день). Колонізаційної діяльність європейців почалася в XV в. після завоювання португальцями двох міст у Північній Африці – Сеута і Мелілья, які були найбільшими центрами торгівлі та транспорту в регіоні. Пізніше європейська колонізація охопила багато території Нового і Старого Світу. Відповідно до цих змін з’явилися нові форми державної структури та управління. До ряду держав, що мали великі колонії і вважалися деякий час метрополіями, – Іспанії та Порутгаліі пізніше приєдналися Великобританія, Франція, Нідерланди та Німеччина. Внаслідок цього з’явилися колоніальні території в Америці, Африці та Азії. Наприклад, до початку XX в. колоніальні володіння займали 90% Африки, 56% Азії, 27% Америки. В результаті національно-визвольного руху такі країни, як Еквадор, Колумбія, Венесуела, Парагвай, Аргентина отримали незалежність. Після Першої світової війни (1914- 1918 рр.) Відбувся переділ світу. Те ж відбулося і після Другої світової війни (1939-1945 рр.), Коли виникли військові організації НАТО і Варшавський Договір. Таким чином, у період з 1945 по 1993 р політичної незалежності домоглися 102 країни. Якщо в 1900 р на політичній карті світу налічувалося всього 57 незалежних держав, в 1939 р – 71, то до 2000 р їх число збільшилося до 193.
Політична карта світу – географічна карта, де показані державні кордони всіх країн світу. В даний час в світі налічується 269 держав і територій, у яких офіційно оформлений або не оформлений державний статус. Вказати точну кількість країн складно, т. К. Політична карта світу постійно змінюється. Так, СРСР і СФРЮ (Соціалістична Федеративна Республіка Югославія) перестали існувати, республіки, що входили до їх складу, набули статусу незалежних держав; дві країни – НДР і ФРН об’єдналися в одну державу ФРН і т. д. 1960, наприклад, у світовій історії став “роком Африки”, коли десятки країн континенту звільнилися від колоніального гніту і стали незалежними. Є країни, які проголосили себе незалежними, але з визнані такими світовим співтовариством (Кіпр, Косово, Східний Тимор). Є країни, територія або частина території яких окупована іншою державою (Палестина – Ізраїлем, Східний Тимор – Індонезією).
Країни світу різноманітні. Вони різняться:
1. За розмірами території: найбільш велике – Росія (17,1 млн. Км2), маленьке – Ватикан (0,44 км2). При цьому сім найбільших країн в сукупності займають 44% суші. Виділяють також держави-малятка (Андорра, Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино, Ватикан).
2. За чисельністю населення: велике – Китай (1,3 млрд. Чол.), Невелика – Ватикан (близько 1 тис. Чол.). При цьому в десяти найбільших за чисельністю населення країнах світу проживає 62% населення планети.
3. За національним складом населення: мононаціональні, де переважна більшість населення належить до однієї національності (Японія) і багатонаціональні (Індія, Китай, Росія, США).
4. По географічному положенню: країни, що не мають виходу до моря (Чад, Монголія – всього 42), приморські (Великобританія, Норвегія, Колумбія), острівні (Японія, Куба), півострівні (Греція, Італія), країни-архіпелаги (Філіппіни ).
5. По державному ладі: монархії, де влада належить монарху і передається у спадок, діляться на абсолютні, коли влада монарха нічим не обмежена (ОАЕ, Бахрейн, Катар, Кувейт, Оман), теократичні, коли глава держави одночасно виконує функцію релігійного керівника (Ватикан) і конституційні, коли влада монарха обмежена конституцією (Нідерланди, Японія). Республіки, де законодавча влада належить парламенту, а виконавча – уряду, діляться на президентські (США, Аргентина, Бразилія) і парламентські (Японія). 75% країн світу відносяться до республік.
6. За державним устроєм: унітарні (Франція, Угорщина) і федеративні (Індія, Росія, США). В унітарній державі існує єдина
Конституція, єдина виконавча і законодавча влада, а адміністративно-територіальні одиниці наділені незначними повноваженнями. У федеративній державі поряд з єдиною конституцією мають місце також законодавчі акти адміністративно-територіальних одиниць, які не суперечать єдиної конституції.
7. За соціально-економічному розвитку (через показник ВВП на душу населення і ІЛР): виділяються розвинені країни. Критерії даної типології – рівень економічного розвитку, економічний потенціал, частка країни у світовому виробництві, структура економіки, участь в міжнародному географічному поділі праці. Узагальнюючий показник – валовий внутрішній продукт (ВВП) або валовий національний продукт (ВНП) на душу населення, а також індекс людського розвитку (ІЛР). У даній типології виділяються економічно розвинені країни (їх всього 60, особливо розглядаються країни “великої вісімки”) і країни, що розвиваються.
Країни, що розвиваються (всього 150) неоднорідні і також дуже різні: країни середньорозвинених капіталізму (Бразилія, Мексика, Венесуела); нові індустріальні країни (Республіка Корея, Тайвань); країни – експортери нафти (Саудівська Аравія, Росія); країни, що відстають у своєму розвитку (Афганістан, Кенія, Непал). Місце кожної країни в типології не постійно і може змінюватися з часом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)