Політична географія
Політична географія – прикордонна, перехідна наука, яка виникла на стику географії та політології.
Оформлення політичної географії як самостійного наукового напрямку відбулося в кінці XIX – початку XX в. Воно було пов’язане з появою книги німецького географа, етнографа, соціолога Фрідріха Ратцеля “Політична географія”. Ідеї Ратцеля потім розвинули у своїх роботах англійський географ Хелфорд Маккіндер (“Британія і британські моря”), шведський політолог Рудольф Челлен (“Держава як організм”) та інші автори. Політичної географії продовжували приділяти увагу і багато російські географи, наприклад В. П. Семенов Тян-Шанський.
У 30-50-і рр.. XX в. у зв’язку з підготовкою, а потім і розв’язуванням Другої світової війни, потім з початком “холодної війни”, що призвели до корінних змін політичної карти світу, державних кордонів, до виникнення двох протиборчих політичних систем, до поширення військових баз, до зародження регіональних конфліктів, і до решти, політична географія отримала подальший розвиток як в теоретичному, так і в практичному плані. На Заході з’явилися роботи Р. Хартшорна, С. Джонса, М. Готтмана, інших видатних вчених. Однак в СРСР, незважаючи на інтерес до політико-географічним дослідженням з боку Н. Н. Баранського, І. А. Вітвера, І. М. Маєргойз, в цілому вони розвивалися дуже повільно.
З кінця 70-х рр.. XX в. політична географія – як самостійний науковий напрямок – переживає період нового підйому. У країнах Заходу виходить багато політико-географічних книг і атласів, видаються політико-географічні журнали. У Росії багато важливих проблем знайшли вираження в роботах В. А. Колосова, С. Б. Лаврова, Я. Г. Машбіца, Ю. Д. Дмітревского, Н. С. Мироненко, Л. В. Смірнягіна, О. В. Вітковського, В. С. ягьі, Н. В. Каледіна, Р. Ф. Туровського, М. М. Голубчика та інших географів. При цьому можна говорити про становлення в значній мірі нової політичної географії, що відрізняється від традиційної відповідно тому, як сучасний етап світового розвитку відрізняється від попередніх.
Існує багато визначень політичної географії. Як приклад самого короткого визначення можна навести таке: політична географія – це наука про територіальної диференціації політичних явищ і процесів. Але в більшості випадків фахівці в області цієї науки формулюють свої визначення більш розлого. Так, по Я. Г. Машбіц, політична географія досліджує територіальну розстановку класових і політичних сил у зв’язку з соціально-економічними, історичними, політичними, етнокультурними і природними особливостями розвитку регіонів і країн, їх районів, міст та сільської місцевості. За В. А. Колосову, сучасні політико-географічні дослідження можна класифікувати за трьома територіальним рівнями: до макрорівня відносяться дослідження по світу в цілому і по його великим регіонам, до мезоуровне – по окремих країнах і до мікрорівня – по окремих містах, районах і т. д. У 80-90-х рр.. XX в. у вітчизняній політичній географії найбільший розвиток отримали перший і другий з цих рівнів.
Очевидно, що на глобальному та регіональному рівнях в сферу інтересів політичної географії повинні увійти зміни, що відбуваються на політичній карті світу (пов’язані з утворенням нових держав, змінами їх державного ладу, державних кордонів і т. д.); зміни у співвідношенні сил основних політичних, військових і економічних угруповань; найважливіші територіальні аспекти міжнародних відносин, включаючи географію вогнищ міжнародної напруженості і військових конфліктів. Швидко розвивається і новий напрямок політико-географічних досліджень – політична географія Океану. Це пояснюється тим, що Світовий океан в наші дні також став ареною активних політичних подій, що відображають зміни в розстановці політичних сил і відповідно у розмежуванні морських акваторій.
Що ж до політико-географічного країнознавства, то узагальнюючи (і спрощуючи) наявні публікації, з відомою часткою умовності можна стверджувати, що в сферу інтересів політико-географічного країнознавства можуть входити наступні питання:
– Особливості суспільного і державного ладу, форми правління та адміністративно-територіального поділу, внутрішньої і зовнішньої політики;
– Формування державної території, її політико-географічне положення, оцінка кордонів і самозабезпеченості основними природними ресурсами, прикордонних районів;
– Географічні відмінності в соціально-класовій структурі населення, в його національному та релігійному складі, політичні відносини, що складаються між соціальними групами, націями, державними та місцевими органами влади;
– Географія партійно-політичних сил країни, включаючи політичні партії, профспілки, громадські організації та рухи, їх вплив на політичне і суспільне життя, райони політичної напруженості і соціальних вибухів;
– Організація і проведення виборчих кампаній, референдумів, а також страйків, демонстрацій, збройних виступів, сепаратистських, підпільних, партизанських рухів, які зачіпають інтереси різних соціальних сил.
Аналіз джерел показує, що в російській політичній географії пострадянського періоду найбільший інтерес викликали два напрямки – геополітика і електоральна географія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)