Полеміка навколо освіти і реформи наприкінці 19 ст
Зазначені подання, їх еволюція і взаємодія чітко переломилися в полеміці навколо освіти, її сутність та завдання, що проходила протягом усього століття. Вже на початку XIX ст. було сказано, що “Народ, який має кращі школи – перший народ; якщо він не такий сьогодні, то стане таким завтра “. Це – слова Жюля Симона (1814-1896), відомого діяча французької освіти. “Про важливість освіти для доль суспільства” постійно заявляв Наполеон. Прусський король Фрідріх Вільгельм IV навіть дорікав школу в тому, що саме вона підготувала революцію 1848 року.
Центральною проблемою освіти і виховання залишалися їхні соціальні цілі. Відповідно до цього розвивалися дві концепції школи. Практичний тип освіти робив наголос на масову школу. Виняткова роль надавалася при цьому (особливо в другій половині століття) бібліотекам. Втім, їх роль могла виходити далеко за межі вузько практичних завдань. “Завдання бібліотекаря народної бібліотеки – дати в руки читачеві те, що йому потрібно для вчинення ним його освітнього мандри. Для цього йому потрібно знати духовні запити читачів, що випливають з їх повсякденних занять. Йому потрібно знати духовне місцезнаходження читачів… інакше замість знаряддя, що утворює особистість мандри, бібліотека буде лише засобом розважає людини екскурсії… “(Гессен С. І. Основи педагогіки. С. 223) Як писав П. Ернет,” гонитва бібліотек за кількісним успіхом може виховати тільки до позбавленого смаку і безглуздого читання. У готових статистиках вихваляються числом виданих книг, і це оглуплєніє народу називають прогресом в освіті “(Див. Там же). Бібліотекар повинен бути не просто посередником, а й педагогом, хоча і не вчителем у звичайному сенсі слова, що нав’язує свою думку і смаки, він повинен уникати крайнощів настирливого повчання і пасивного розваги. Знайти доступ до особистості – ось основне завдання будь-якої освіти, у тому числі позашкільної.
Інший напрямок освіти XIX століття, особливо на рубежі з XX століттям – школа підвищеного освіти, покликана формувати лідерів. Її поборниками були й ті педагоги і мислителі, які внесли величезний внесок у розвиток масової школи.
У будь-якому випадку, необхідно було законодавче забезпечення рівного права на освіту, що тривалий час наражалося на запеклий опір. Тісним чином право на освіту погоджувалося з вирішенням питання про управління шкільною системою, де зіткнулися прихильники її централізації і децентралізації.
Гостро стояло питання про участь церкви в освіті, де також боролися протилежні позиції. В установчих зборах Франції в 1848 р, на хвилі революційних подій, обговорювався проект І. Карно (1801-1888) про вилучення з обов’язкової програми основ релігійних знань, але був провалений клерикалами. Наступна така спроба була зроблена лише в 80-х рр. Гостра боротьба в цьому питанні йшла, з перемінним успіхом, протягом усього XIX і навіть XX в. Як бачимо, тут і донині немає остаточного рішення.
Необхідність загальної освіти стала в XIX ст. “Найбільшим і настійною велінням часу” (Ф. Гізо), “умовою індустріального прогресу” (Ж. Симон). Обгрунтовувалася тепер і необхідність створення двох ступенів загальноосвітньої школи – початкової і середньої. Першою наказували функції практичної освіти, другий – об’єднання “класичного” і “сучасного” освіти. Ряд мислителів, разом з тим, побоювався формального підходу до розширення масштабів освіти. Так, Ф. Ніцше насторожено ставився до розширення масштабів освіти, так як воно направить на звільнення маси від впливу геніальних особистостей, з неминучим порушенням “священного порядку в сфері інтелекту”.
Головні напрямки розвитку школи в XIX ст. і визначають її долю реформи залучали вже всі три взаємопов’язані державні сфери – законодавчу, виконавчу і фінансову. Вперше фінансування школи було проведено парламентом Англії в 1830 р, а в 1839 р був створений особливий комітет для розподілу шкільних субсидій, включаючи допомоги учням (які досягли незабаром третини загальної суми). Зразком стало служити законодавство в галузі освіти, прийняте в Новій Англії (шести північно-східних штатах США). У 1867 р в Вашингтоні було створено і федеральний департамент народної освіти.
Національні системи освіти на Заході складалися як системи дуалістичні, тобто без органічних зв’язків між початковою школою і нечисленними спочатку середніми навчальними закладами. Справа погіршувалася і фактичною дискримінацією – при формальній рівності – вихідців з простого народу. Так чи інакше, початкові школи могли пишатися значним зростанням грамотності населення, що виросла в розвинених країнах до 70-80%, а в Пруссії – до 90%. Протягом XIX ст. міцно утвердилася і система жіночої освіти. Характерно, що найважливіші шкільні реформи пройшли практично одночасно (в 1860-х р. р.), поряд з європейськими державами, і в Росії.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)