ПОЛЕМІЧНІ АСПЕКТИ З РОДОВОДУ Й ПРІЗВИЩА М. В. ГОГОЛЯ – Тези робіт

Левашова Наталія Олександрівна

Учениця 11 класу Макіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 50 Донецької області

ПОЛЕМІЧНІ АСПЕКТИ З РОДОВОДУ Й ПРІЗВИЩА М. В. ГОГОЛЯ   Тези робіт

Ім’я Миколи Васильовича Гоголя належить до найвидатніших імен російської літератури.

Через п’ять років після загибелі О. С. Пушкіна В. Г. Бєлінський з повною підставою писав, що Гоголь – “…великий талант, гениальний поэт и первый писатель современной России”. Пізніше М. Г. Чернишевський слушно зауважив, що “…Гоголя должно считать отцом русской прозаической литературы, как Пушкина отцом русской поэзии”.

М. С. Грушевський називав його одним із “найславніших синів і “геніальних людей”, яких дала Україна. Він зазначав, що “Його творчість залишила дуже глибокий слід в історії українського культурного та національного життя”.

“Познакомились с Гоголем, малороссом, даровитым великорусским писателем, который сразу высказал большую склонность к католицизму и Польше, совершил даже благополучное путешествие в Париж, чтоб познакомиться с Мицкевичем и Богданом Залесским”, – читаємо в “Дневнике” Ієроніма Кайсевича, ксьондза, польського емігранта, учасника повстання в Польщі 1830-1831 років.

Дивовижні переплетіння в долі і творчості М. В. Гоголя породили безліч суперечок ще за життя письменника. Його ім’я і спадщина часто ставали й донині є предметом не тільки наукових пошуків, але й платформою напруженої ідеологічної боротьби та зіткнення національних інтересів.

Прагнення наблизитися до генія, зрозуміти джерело і рушійну силу його творчості, розібратися в суперечностях спонукало мене звернутися до вивчення питання про предків Гоголя, його родоводу і таємниці вибору прізвища. Адже великий російський художник слова народився в Україні, гаряче і самовіддано любив свою батьківщину і, зобразивши представників українського народу в своїх творах (“Вечера на хуторе близ Диканьки”, “Миргород”, “Тарас Бульба”), створив, за словами М. С. Грушевського, “…його привабливий поетичний образ, розкрив його самобутній характер, моральну чистоту, героїчну історію”.

А подвійне прізвище Гоголі-Яновські у предків і у самого письменника на початку його творчого шляху донині є предметом полеміки про історію його походження і пріоритетну роль кожної з частин.

За роки незалежності України ряд дослідників, переглянувши хід і систему аналізу наявних документів з цих напрямків, вибудовують кілька версій, які взаємовиключають одна одну, які, по-перше, йдуть врозріз з позиціями академічного літературознавства та дослідженнями радянської епохи, а так само більш раннього періоду, по-друге, вступають у полеміку з першими біографами М. В. Гоголя, часом ставлячи під сумнів навіть свідоцтва сучасників генія, а, по-третє, і це головне, напередодні святкування 200-річчя з дня народження М. В. Гоголя, з’являється можливість категорично відхилити спробу рішення “на злобу дня” суперечливих моментів родоводу генія на догоду псевдо – будівельникам національної самосвідомості нової української державності.

Вважаю що, через таке стикання нащадків з минулим, виразніше відчувається зв’язок часів, і видатна людина здається доступнішою розумінню. Сам письменник колись справедливо зауважив: “В литературе нет смерти, и мертвецы так же вмешиваются в дела наши и действуют вместе с нами, как живые”.

Вищевикладене визначає актуальність даної роботи, дає можливість сформулювати її завдання: на основі порівняльного аналізу, співставлень, моделювання ситуацій прийти до висновку щодо походження М. В. Гоголя на основі розгляду його родоводу й історії виникнення прізвища.

З цієї точки зору є цікавими спогади рідних і близьких письменника, матеріали сімейного архіву, свідчення дослідників – гоголезнавців. Фундаментальними з біографії генія прийнято вважати роботи О. М. Лазаревського, П. О. Куліша, В. І. Шенрока, П. Є. Щоголєва, а в радянську епоху – Д. М. Іофанова, С. І. Машинського, А. М. Степанова, В. В. Вересаєва.

Предметом розгляду є також дослідження сучасного періоду за матеріалами статей В. Батуріна “Гетманский род Гоголя”, Я. Дзири “Нащадок гетьманів”, Р. Смирнової “Таємниці біографії Гоголя”, О. Бузини “Гоголь-сын против Гоголя-отца”.

Висновки. Виходячи з результатів дослідження можна зауважити, що предки письменника з боку батька були священиками і мали польське коріння. Але дід письменника, Панас Дем’янович Яновський, залишивши духовні терени, вступив на службу до гетьманської канцелярії. Саме він додав до свого прізвища Янов – ський іншу частину – Гоголь, щоб довести походження роду від відомого в українській історії XVII століття Євстафія Гоголя, який ним названий Андрієм, що ближче до істини, бо з попереднім ім’ям зв’язок малоймовірний (факт цей не знаходить достатнього підтвердження).

За жіночою лінією з боку батька М. В. Гоголь є спадкоємцем старовинних українських родів: Лизогубів, Дорошенків, Скоропадських, Танських і Забел.

Як бачимо, геній Миколи Гоголя по крові й мові належить трьом великим державам – Україні, Росії та Польщі. На доказ цього хочеться навести уривок з його листа до О. О. Смирнової – Россет, близької приятельки, від 24 грудня 1844 року: “Скажу вам одно слово насчет того, какая у меня душа, хохлацкая или русская, потому что… сам не знаю какая у меня душа… Знаю только, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены богом, и, как нарочно, каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой – явный знак, что они должны пополнить одна другую”.

А тому нам, українцям, його землякам, є чим пишатися.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

ПОЛЕМІЧНІ АСПЕКТИ З РОДОВОДУ Й ПРІЗВИЩА М. В. ГОГОЛЯ – Тези робіт