ПОЛЕЧУ Я ДО МОНГОЛІЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Полечу я до Монголії

Та й куплю собі коня

Білого, як цвіт магнолії,

Ніжного, як цуценя.

І назад я аж до Києва

Буду їхать на коні.

Стану, як душа Батиєва,

При невидимій стіні.

І заплачу я від наляку –

Де ж ті храми, де церкви,

Що монгол побачив здалеку

Із-за Волги, з-за Туви?

Ні, не він збивав копитами

Плінту з-під небесних бань –

Підривали динамітами

Твердість княжих мурувань.

Він – під окрики та ламенти –

Бляху золоту здирав.

Хто ж виважував фундаменти?

Хто каміння звідси крав?

Хто ж то застеляв соборами

Заболочені шляхи,

Де ж той хан з думками хворими,

З видом лютої пихи?

Ще димує церква спалена,

В небесах летить притвор –

Тут пройшли батири

Сталіна – Постишев та Косіор.

А за тими багатурами –

Їхня гвардія тверда.

Обжиралась довго мурами

Жадібна святинь орда.

Серце стогне, ніби в оливі

Розгаряченім кипить.

Як же конику – монголові

Розказати, що болить?!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

ПОЛЕЧУ Я ДО МОНГОЛІЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО