Home ⇒ 👍Філософія ⇒ Погляди Зигмунда Фрейда

Погляди Зигмунда Фрейда

Для психоаналітичної філософії більш важливий не зміст зовнішнього світу, а дослідження світу людського буття. 3. Фрейд не так відвертається від онтологічної проблематики, скільки переносить її в глибини людської істоти.

3. Фрейд досліджував проблему несвідомого, її місце і роль у душевних розладах.

Він стверджував, що свідомість визначається несвідомим.

Несвідоме у Фрейда – це заряджена високою енергією сукупність інстинктивних прагнень людини. А структура особистості, її поведінка, характер, а також вся людська культура визначаються, в кінцевому рахунку, вродженими емоціями людей, їх інстинктами, потягами, ядром яких є статевий інстинкт.

Всякий душевний процес, на думку 3. Фрейда, існує спочатку в несвідомому і тільки потім може виявитися в сфері свідомого. Причому перехід у свідому – аж ніяк необов’язковий процес, бо далеко не всі психічні акти стають свідомими.

Фрейд порівнює сферу несвідомого з великим передпокоєм в квартирі, в якій знаходяться всі душевні рухи, а свідомість примикає до цього передпокою вузькою кімнатою – салоном.

На порозі між передпокоєм і салоном стоїть на посту страж, який не тільки оцінює кожен душевний рух, але і вирішує питання про те, пропускати його в кімнату чи ні. Якщо будь-який душевний рух допускається вартовим в салон, то це ще не означає, що він, тим самим, стає свідомим. Цей душевний рух перетворюється на свідоме тільки тоді, коли привертає до себе увагу свідомості, яка знаходиться в кінці салону.

Тобто свідомість як би спостерігає за несвідомим в його праві на реалізацію.

Тому незадоволена своїм душевним станом людина, за висловом 3. Фрейда, несвідомо “тікає у хворобу”. Різні неврози у людей – типовий приклад. Кращий вихід з неврозу – це мобілізація людиною всіх своїх сил з метою свідомого вирішення виникаючих конфліктів.

Але для цього треба усвідомити свої несвідомі потяги і, насамперед, сексуальні.

Психоаналіз якраз надає допомогу нужденним в перекладі несвідомого у свідомість.

Основні поняття психоаналізу:

Лібідо; Сублімація.

Лібідо (лат. Libido – потяг, бажання)

Воно означає сексуальне бажання або статевий інстинкт. Цей термін був необхідний Фрейду для опису різноманітних проявів сексуальності. Він прирівняв лібідо до давньогрецького Богу Еросу, які використовувався Платоном, і визначив його як енергію потягу до всього того, що охоплюється поняттям “кохання”.

Термін “лібідо” використовувався Фрейдом при поясненні причин виникнення психічних розладів, неврозів. Крім того, для опису ходу розвитку психіки у нормальних людей, їх наукової, політичної чи художньої діяльності.

Сублімація (лат. Sublimo – піднімаю)

Згідно Фрейду, сублімація – це процес перемикання потягу (лібідо) на іншу мету, далеку від сексуального задоволення, і перетворення енергії інстинктів у соціально прийнятну, морально схвалювану.

Через призму сублімації Фрейдом розглядається:

Формування релігійних культів і обрядів; Поява мистецтва і громадських інститутів; Виникнення науки і в цілому саморозвиток людства.

З метою об’єктивної картини, яка б розкривала філософський шлях ідей психоаналізу, доцільно згадати ім’я французького філософа Клода Гельвеція, який набагато раніше 3. Фрейда висловлював судження про вирішальну роль середовища у формуванні якостей особистості, а свідомість і пристрасті людини вважав головною рушійною силою суспільного розвитку.

Гельвецій Клод Анрі

Гельвецій Клод Анрі (1715-1771 рр.), французький філософ, який стояв на позиціях механістичного матеріалізму, але не вийшов за межі метафізичного мислення.

Прихильник ідей Монтескьо і Вольтера, який знав їх особисто і зблизився з ними на грунті наукових інтересів. Був противником агностицизму. На думку Гельвеція світ матеріальний і знаходиться в постійному русі в просторі і в часі, мислення і відчуття є властивостями матерії, які виникли як її найбільш складні утворення.

Його твір “Про розум” (1758) був публічно спалений за розпорядженням парламенту, як небезпечний для релігії і держави. Праця “Про людину, її розумові здібності і її виховання” була видана у Лондоні в 1773 році, вже після смерті мислителя.

Карл Густав Юнг

Розробкою концепції несвідомого займався послідовник ідей Зигмунда Фрейда – Карл Густав Юнг (1875-1961 рр.), швейцарський психолог, засновник аналітичної психології.

К. Юнг виділяв приватне і колективне несвідоме.

Перше покоїться на глибшому другому. Колективне несвідоме набувається неособистим досвідом, так як має неіндивідуальну, а загальну природу.

Колективне несвідоме – це образ світу, який сформувався в далекі часи і він однаковий для всіх часів і народів. Тому колективне несвідоме утворює “загальну підставу душевного життя кожного, будучи за природою надприватним. Маючи справу з його змістом, ми стикаємося з найдавнішими, загальними, початковими типами”.

Особистісне несвідоме закінчується дитячими враженнями. Колективне ж – образами, які знаходяться в психіці предків. Колективне несвідоме первинно.

Людину в цілому можна позначити тільки як символ, як самість – синтез свідомого і несвідомого.

Юнг стверджував, що не існує жодного відкриття в науці чи мистецтві, яке не мало б прообразу в колективному несвідомому.

Цей прообраз сходить до найдавніших епох і їх архетипів. Архетипи здатні насильно вторгатися в психіку індивіда як колективне несвідоме.

Коли якийсь архетип з’являється в сновидіннях, в фантазії чи в житті, він завжди спонукає людину до дії. Характерний вплив архетипу полягає в тому, що він захльостує психіку своєю силою і змушує суб’єкта вийти за межі людського, опинитися в області позалюдського і надлюдського як в хорошому, так і в поганому сенсі.

До заслуг К. Юнга, науковою новизною його поглядів в порівнянні з 3. Фрейдом можна віднести:

Введення поняття “колективного несвідомого”, що визначає життя людини; Розширювальне трактування категорії “лібідо” як не тільки сексуального потягу, а й психічної енергії в цілому; Доказ того, що одна теорія сублімації нездатна пояснити творчий процес у людини; Введення поняття “архетипу” як основної вітальної функції людини (лат. Vitalis – Життєвий).