Поетичний образ України у творах П. Грабовського
Серед тих, хто боровся за майбутнє України, П. А. Грабовському належить особливе місце. Його подвижницьке життя, його поезія були віддані Україні, рідному народові – бо задля них він жив, боровся, творив і страждав. Відірваний від рідного краю (а нам відомо, що із тридцяти восьми років життя поет провів двадцять років у тюрмах і на засланні), фізично недужий, поет зумів зберегти віру в справедливе діло борця за краще майбутнє України.
Образ України посідає виняткове місце в духовному світі й у поезії митця. В одному з листів до друзів поет писав, що, коли він опинився в Сибіру, тяжкий сум за Україною стис його серце, образ рідного краю снився йому ночами. У передсмертному листі до Б. Грінченка П. Грабовський пише з болем: “Незабаром сподіваюся смерті. України так і не побачу”. Поет любив Україну синівською любов’ю, тому образ її в творчості митця осмислюється крізь призму почуттів людини, яка була далеко від рідного краю.
Україна для П. Грабовського – це насамперед її народ, його болі, радощі і страждання, минуле і майбутнє українців, природа рідного краю.
Поезія “До України” – це своєрідне звертання до рідного краю митця, який перебуває в сибірській реалії. Але створює образ України, долаючи, мов у казці, відстань і час, і постає перед уявою поета краса рідної землі. Віра в невмирущість краси рідної землі – така основна думка поезії.
Картини України, оповитої сумом, недолею, зображені й у поезії “О, яка ж ти сумна, Україно моя”. Поет із болем констатує, що в рідному краї пригнічується, нівечиться усе краще в народі.
Грабовський звертається до своїх сучасників, намагаючись пробудити їх патріотичні почуття:
Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є…
Митець закликає їх:
Вставайте, вкраїнці! Рушаймо без ляку!
До труду закликую вас.
Зганяли потроху батьки наші мряку,
То й нам поборотися час!
Про безправ’я народу, про заборону рідною мовою розмовляти, про позбавлення історичної правди про наш народ із болем пише П. Грабовський:
Боже! Чи знайдеться край, так зрабований,
Як Україна, чи ні?
Люд наш цупкими кайданами скований,
Гине без світла на пні.
Боже! За віщо ж так рученьки зв’язано,
Його надії синам,
Що й розмовлять та писати заказано
Рідною мовою нам?
Скільки питань, а хто ж повинен дати на них відповіді? Звичайно, ми, українці, а тому потрібно, щоб кожен боровся за своє визволення і за визволення народу та країни:
Хай важка дорога,
Хай похмурі днини, –
Все роби, що мога,
На користь країни!
У поезіях “Народові українському”, “Орли”, “До України-Русі” поет закликає боротися за волю, тобто ідея незалежності України була основною в творчості митця:
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь.
У снігах далекого Сибіру митець вимріював національну незалежність своєї України, хоч розумів, що вже ніколи не побачить рідні краєвиди. А тому в поезії П. Грабовського з особливою емоційною силою звучить любов до рідного краю в кожному рядку:
Прощайте, садочки та рідні гаї,
Прощайте, кохані та милі мої!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)