Поетичні твори

Твори, що поєднують ознаки епосу і лірики, відносять до поетичного жанру. Зв’язок двох начал може виступати як єдність теми (революція – тема інтимних виливів і епічного оповідання в “Анні Снегіной” С. А. Єсеніна), як саморефлексія оповідача (поеми Б. Л. Пастернака), як психологічно-побутова мотивування оповідання (ліричний коментар до дорожніх вражень (“За далечінню – далечінь” А. Т. Твардовського), як пряма участь автора в розгортається сюжеті (“Євгеній Онєгін” О. С. Пушкіна).
Найбільш характерним для поетичного жанру є жанр поеми, що поєднує епічний розмах і ліричну сповідальність, розгорнутий сюжет і широкий розвиток образу ліричного героя. Слід зазначити, що поема здатна раніше за інших епічних форм мистецтва відгукуватися на найпекучіші, найсерйозніші питання часу. У поемі іноді раніше, ніж у прозі, відображаються зрушення в соціальній психології, і вона першою виходить до постановки та осмислення головних питань часу, мають основоположне значення для доль нації. Поему Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре” відрізняють широта охоплення явищ дійсності, значущість цих явищ і масштабність проблем; оповідний план з’єднаний в поемі з глибоким ліризмом. Особливо повне взаємопроникнення ліричного і епічного почав властиво поем А. Т. Твардовського, зближається з прозою в постановці проблем, що мають неминуще значення для цілої історичної епохи. Виняткова роль “повернутих” поем, в тому числі “По праву пам’яті” А. Т. Твардовського, “Реквієм” А. А. Ахматової, у зверненні нашої літератури і самосвідомості до важким, “хворим”, трагічним темам в історії нашої країни. Ми бачимо, наскільки злободенні вони сьогодні як необхідна ланка у відтворенні справжньої літописі народного життя, як істотна частина в цілісному світі епосу.
В історії літератури помітний слід залишила ода – урочисте, патетичне твір. Це форма вірша, написаного на честь тієї чи іншої особи, події чи явища, що відрізняється високим ступенем вираження громадянських переконань автора. Наприклад, в поезії М. В. Ломоносова, Г. Р. Державіна ода була переважаючим жанром.
До поетичним жанрам відносять і баладу – сюжетне вірш, побудоване на фантастичному, фольклорному, легендарно-історичному, побутовому матеріалі, з похмурим, таємничим колоритом (“Пісня про віщого Олега” А. С. Пушкіна, “Повітряний корабель” М. Ю. Лермонтова ). У XX столітті балада втрачає жанрову строгість. У радянській поезії балада оповідає про героїку революції та Громадянської війни (Н. С. Тихонов, Е. Г. Багрицький, М. М. Асєєв), Великої Вітчизняної війни (К. М. Симонов, П. Г. Антокольський, М. Л. Матусів-ський). У жанрі балади є твори у сучасних поетів (Е. А. Євтушенко, А. А. Вознесенський). Назвемо також байку – короткий, зазвичай комічний розповідь у віршах чи прозі, що має алегоричний, алегоричний сенс, з прямим повчальним висновком. Дійовими особами часто виступають тварини, рослини, речі. Реалістична виразність, типовість образів байки знайшли яскраве втілення у творчості І. А. Крилова. Як сатиричний жанр байка успішно розвивається в радянській поезії (Д. Бідний, С. В. Михалков, С. І. Олійник).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетичні твори