“Поетичне мистецтво” (Буало): опис і аналіз трактату
“Поетичне мистецтво” – це віршований трактат Нікола Буало. Опублікований 7 липня 1674 року виданням “ін-кварто” в складі збірки “Вибрані твори пана Д ***” разом з 9 сатирами, 4 посланнями і перекладом “Трактату про прекрасне”, що приписується грецькому ритору Діонісію Лонгіну.
Робота над “Поетичним мистецтвом” Буало йшла протягом кількох років: відомо, що вже в 1672 р автор зачитував друзям окремі фрагменти. Істотний вплив на оформлення задуму справила атмосфера академії Ламуаньона, члени якої направляли свої зусилля на систематизацію класицистичної доктрини (зокрема, за рік до публікації трактату Буало виходять “Роздуми про поетику Аристотеля” П. Рапена, які виявляють значну подібність з “Поетичним мистецтвом”).
Найбільш очевидним джерелом і в якійсь мірі зразком для Буало служило “Поетичне мистецтво” Горація, також безумовно враховувалася “Поетика” Аристотеля і згаданий трактат Псевдо-Лонгіна.
Жанр трактату
Питання про жанрове визначення “Поетичного мистецтва” досить складне. З одного боку, цей твір слід сприймати в контексті поетичної творчості самого Буало, що віддавав перевагу сатирі і посланню. З іншого – не підлягає сумніву вплив салонної поезії, з її орієнтацією на усну декламацію, що обумовлювало особливу логіку і стиль викладу (компактність, афористичність, наочність, парадоксальність). Можливо, зв’язком трактату Буало з салонною поетичною культурою, яка диктувала самоцінність короткої, ємної пісні, пояснюється деяка композиційна недбалість або непередбачуваність, в якій традиційно дорікають автора:
- Перша пісня присвячена загальним поетичним принципам і питанням стилю, друга (всупереч очікуванням, що дискурс буде розвиватися від загального до приватного і від головного до другорядного); Друга – “малим” поетичним жанрам і формам (ідилія, ода, елегія, сонет, епіграма, мадригал і т. д.); Третя – “великим жанрам” (трагедія, епос, до медія); Заключна, четверта – слідом за Горацієм малює образ ідеального поета.
У будь-якому випадку, “Поетичне мистецтво” не претендує на роль серйозного, фундаментального зводу класицистичної доктрини, хоча саме такий статус був йому наданий в очах нащадків як у Франції, так і за її межами, автор же здобув славу “законодавця французької політики”.
Цей твір – перш за все зразок поетичного мистецтва, і в цій іпостасі визнавався шедевром вже сучасниками Буало.
У відповідності з естетикою класицизму, трактат носить, хоча і в дещо редукованому вигляді, прескрептивний (який наказував би) характер і ставить своєю метою виклад основних норм і законів, за якими повинна створюватися поезія. Подібна установка обумовлена загальним для класицизму XVII ст. позаісторичним поглядом на людську природу як на незмінну універсальну константу, що базується на підставі розуму (“Зрозумійте ж мудру природу людську…”). Особлива роль відводиться поетичному слову, яке Буало наділяє законопороджуючою потенцією, цивілізаційною і культурною силою.
Дотримуючись класицистичної поетики XVII ст., яка осмислює Горацієву ідею про подвійне призначення поезії (повчати і розважати), Буало сполучає естетичні та етичні категорії, пов’язуючи вимогу правдоподібності поезії з вимогою благопристойності. Відповідно малюється ідеал автора, який повинен бути не тільки поетом, а й “чесною, порядною людиною”.
Принцип правдоподібності (в якому і втілена ідея наслідування розумній природі) є безумовно визначальною естетичною нормою, відповідно до якої вирішується традиційний для класицизму комплекс проблем: співвідношення натхнення і мистецтва, думки і декоруму, користі і задоволення, – так само як обгрунтовується вимога жанрової ієрархії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)