Поетична творчість і світогляд Т. Шевченка – Діяльність та доля Кирило-Мефодіївського братства у контексті життя і творчості Тараса Шевченка
Перші поезії Т. Шевченка були написані в кінці 30-х XIX ст. років. У них молодий поет перебував у романтичному просторі, оспівував минуле України. Поряд із такими баладами, як “Причинна”, “Тополя”, з’явилася проте гостра поема “Катерина”, поруч із колоритними історичними малюнками “Тарасова ніч”, “Іван Підкова” були написані твори, пройняті високою свідомістю, принципові для його світогляду – “На вічну пам’ять Котляревському”, “До Основ’яненка”, “Перебендя” та інші. У перший період своєї творчості Тарас Шевченко дивився на світ допитливими очима, любив людей і довіряв їм, вважав, що причиною лиха на землі бувають “злії люде”, або й просто “люде”. Період “трьох літ” позначився тим, що, побувши в 1843-1845 роках влітку в Україні, Т. Шевченко “прозрівати став потроху” (“Три літа”). За спогадами П. Куліша, поетова муза “запротестувала з усією енергією своєю проти ледарства сильних мира цього”, з-під пера його, окрім дрібних ліричних перлин, виходять твори соціально – громадянського звучання – “Сон”, “Єретик”, “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”, “Кавказ”, “Наймичка” та інші. Про світоглядну еволюцію Т. Шевченка С. Єфремов написав так: “Найменший брат”, що практично й раніше сидів, скажу так, на покуті в світогляді Шевченка, тепер знаходить собі на підмогу вже цілу ідеологію. Ради “найменшого брата” Шевченко здіймає бунт проти соціального укладу, проти державних форм, проти релігійних установ – проти самого Бога, що нібито потурає на кривди та знущання з народних мас”.
Перший “Кобзар” був надрукований у Петербурзі в 1840 році коштом П. Мартоса, якому автор книги присвятив “Тарасову ніч”. У виданні брав участь Євген Гребінка. У першому “Кобзарі” було вміщено вісім поезій, ними зачитувався старий Г. Квітка, захоплювалася молодь. За ним з’явилась поема “Гайдамаки” – найбільший із поетичних творів Т. Шевченка і найвизначніший із тих, в яких ідеться про героїку національно-визвольних змагань. Поет ставив перед собою завдання – показати справжній характер Коліївщини, її “козацьку славу”, її криваві помилки. Єдине джерело поеми – усна народна традиція, оповідання очевидця “кривавого діла” діда Івана.
Наприкінці 1845 року була дописана і остаточно сформована збірка “Три літа”. Подорожі в Україну в 1843, 1844 і 1845 роках розвіяли романтичний культ старовини, бо Шевченкові відкрилися закріпачене село, його експлуатація, темні сторони поміщицького життя, яке поет спостерігав на власні очі. “Невеликії три літа” висушили “добрі сльози, що лилися з Катрусею в московській дорозі”, сприяли прозрінню. Особливо проявились нові настрої у поемі “Сон”, де Т. Шевченко висловив свої погляди на політику царської Росії, на її загарбницькі настрої, дав оцінку цареві Петру І й цариці Катерині, які поставили собі столицю на кістках загнаних у неволю на чужину козаків; возвеличив гетьмана Полуботка, що його Петро “голодом замучив у кайданах”. На світогляд Т. Шевченка впливали радикальні настрої 30-40-х років із культом декабризму, польська революційна думка й Міцкевич, пильне читання “Історії Русів”. Як громадянський поет Т. Шевченко остаточно відійшов від захоплення козаччиною у творах “Холодний яр”, “І мертвим, і живим…”. Найсильнішим твором на громадянські теми є поема “Кавказ”, присвячена пам’яті Якова де Бальмена. Російський імперіалізм із цілою системою ідей релігійних і політичних, які виправдовували його напад на лицарів Кавказу, втілюється в образі орла, який розриває Прометеєве серце. З російською армією на Кавказ вступає моральне зіпсуття, політичне лицемірство, підміна понять, коли хижацькі дії виправдовуються християнськими намірами.
“Три літа” звичайно вважаються вершиною творчості поета. Однак не меншого значення набули його твори періоду заслання (1847-1859), зокрема медитативні елегії, ліричні поеми, які стали свідченням розквіту інтимно-ліричної творчості Т. Шевченка. Це були захалявні книжечки, писані в казематах ІІІ відділу та на засланні. На думку М. Зерова, “вони остільки безпосередні та інтимні і разом з тим остільки сильні, що відразу ставлять Шевченка на одне з перших місць серед ліриків Слов’янщини”. Серед цих поезій – пісні та пісні-романси
(“Ой одна я, одна”, “Якби мені черевики”, “Ой не п’ються пива-меди” та інші), елегії (“За сонцем хмаронька пливе”, “Мені однаково”, “І небо невмите, і заспані хвилі”, “Не для людей, тієї слави” тощо), більші ліричні твори (“Гори мої високії”, “А. О. Козачковському” та інші). У деяких із них є яскраві картини спогадів про навчання в сільського дяка, минулих радощів, які змінюються невеселими пустельними пейзажами, описами казарми. Сарказм і глузування з себе поет змінює на слова надії. У поезіях, створених після повернення в Петербург, є роздуми про закони світу, переспіви Псалмів, для яких властиве сильне емоційне напруження, ораторський пафос.
Шевченкові поеми останнього періоду – “Неофіти” і “Марія” завершують ряд творів, присвячених стражданням матері, матері-покритки. Поема “Неофіти” написана а Нижньому Новгороді і присвячена М. Щепкіну, який приїздив туди, щоб побачитись із поетом. Твір навіяний згадками про царя Миколу (“коронованого палача”) та декабристів. Головна героїня поеми – Алкідова мати, яка служить спочатку офіційним богам Риму, а після смерті сина, послідовника Христа, віддає сили його справі. Цей образ навіяний постатями жінок-дружин та матерів декабристів. Героїня поеми “Марія” також по смерті сина створює гурток його послідовників і служить його переконанням.
Дослідники творчості Т. Шевченка наголошують, що в сфері етичних ідеалів для Шевченка не було нічого вищого за правду:
Ми просто йшли, – у нас нема зерна неправди за собою (“Доля”).
Учи неложними устами сказати правду (“Муза”).
Мені ж, о Господи, подай
Любити правду на землі (“Молитва”).
Шукання правди надає поезії Т. Шевченка особливої краси. Поет ставить її понад усе – і навіть лихо для нього через те огидне, що розходиться з ідеалами правди. Вже незадовго до смерті він писав: “і день іде, і ніч іде, і, голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки?” Ця правда увібрала для Шевченка і волю, і любов, і братерство, і відродження. Правда для поета пов’язана не з помстою, а з милосердям і прощенням.
Арешт учасників Кирило-Мефодіївського братства науковці оцінюють як катастрофу для українського письменства, після якої в літературі утворилася “порожня діра” на довгі роки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)