Поетична антологія Сінкокін-вака-сю (1205 р.) – ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ

З плином часу в давній Японії поступово змінювалися головні поетичні закони жанру танка, концептуальні естетично-художні принципи й категорії цієї поезії. Якщо головним естетичним принципом епохи Хей-ан /7941185/, коли була створена антологія “Кокін-сю” /905 р./, вважався принцип “моно-но аваре” (досл. з яп.: “чарівний смуток речей”, “сумна чарівність речей”) чи просто “аваре” (“чарівний емуток”, “сумна чарівність”), то для авторів антології “Сінкокін-сю” /1205 р./ основним став принцип “юген” (досл. з яп.: “таємнича краса”, “незбагненна /нерозгадана/ привабливість”) – філософський термін китайського походження, який означав “одвічну істину буття”, “потаємну суть явищ”.

Поетична антологія “Сінкокін-сю” (“Сінкокін-вака-сю” – “Нова збірка старих і нових пісень”, яка була укладена Фудзіварою Тейка (Фудзівара-но Садаіе /1162-1241/) у 1205 році за ініціативою екс-імператора Готоба (Дай-дзьо-тенно, 1180-1239 /роки правл.: 1183-1198/), стала восьмою “імператорською” антологією. Її поява ознаменувала новий етап розвитку поезії вака. Як свого часу “Кокін-сю”, ця антологія також була зразком для багатьох наступних поколінь японських поетів. А її укладач Фудзівара Тейка, як і його славетний попередник Кі-но Цураюкі, теж був видатним поетом і філологом, мав офіційний титул придворного поета й займався організацією численних поетичних турнірів. Більшість поетів, чиї вірші містяться в “Сінкокін-сю”, були переможцями саме цих дуже популярних серед столичної аристократії тієї епохи поетичних змагань, перемога в яких приносила авторові вірша-переможця не лише похвалу імператора і давала можливість швидшого просування по ієрархічних сходинках, але й прославляла його ім’я. Відомо, що активну участь у відборі поезій для цієї антології брав також імператор Готоба (1180-1239), за наказом якого вона створювалась, і який сам був талановитим поетом, про що свідчать його власні вірші, що увійшли до складу “Сінкокін-сю”.

За своїм обсягом нова поетична антологія, яка судячи з її назви (Нова “Кокін-сю”), мала стати на один рівень з надзвичайно популярною вже в ті часи “старою” “Кокін-сю”, була майже вдвічі більшою і містила 1979 віршів, написаних у жанрі танка. Її структурна композиція повністю повторювала “Кокін-сю” – 20 книг-сувоїв, кожна чи декілька з яких об’єднували поезії на одну тему: пори року, пісні-вітання, пісні скорботи, пісні розлуки, подорожні пісні, пісні кохання тощо. Характерною структурною особливістю “Сінкокін-сю” були лише дві її заключні частини з віршами релігійної тематики.

(І. Бондаренко)

Із розділів XI-XV “Пісні кохання”

В ущелину між скелями сховаюсь

Далеко в горах

Від людських очей

І в самоті

Порину в тужні думи!

(Сайгьо-хосі)

Чи довго ще залишилось мені

На цьому світі жити –

Я не знаю,

Але цей біль жагучий –

Назавжди!

(Фудзівара-но Йосітака)

Усі мене забули!

Але знають про це лиш дощ,

Що мочить рукави,

Та безсердечний місяць

Над горою.

(Дайдзьо Тенно /імператор Готоба/)

Кохання смуток.

Від жагучих сліз,

Здається, навіть небо похмурніло:

Яскравий місяць в спальні

Потьмянів!

(Гон-тюнагон Кінцуне)

“Ніколи не забуду” – запевняла,

Прощаючись…

Лиш місяць, що в ту ніч

Світив над нами,

Іноді заходить…

(Фудзівара-но Арі-іе)

Яка байдужа!

Мабуть, розлюбила.

Та дорікать не стану,

Бо ж колись

Були ми з нею зовсім не знайомі!

(Сайгьо-хосі)

Ті сльози,

Що сьогодні на світанні

З очей моїх котились на рукав,

Услід за дзвонами

До неба піднялися!

(архієпископ Дзіен)

На наші білосніжні рукави

Росинки падають,

Віщуючи розлуку,

А душі вітер

Смутком пронизав!

(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)

Якщо це правда, що життя – роса,

Я згоден зникнути,

Аби хоч раз почути

Її, жорстокої, розкаяння слова…

Та зникнувши, чи зможу їх розчути?

(Фудзівара-но Мотодзане)

Приїхати невдовзі обіцявся…

Засохле листя

Вітер позривав –

Нічній росі

Нема за що чіплятись!

(Ідзумі Сікібу)

Із розділів XVI-XVIII “Різні пісні”

Із білоцвітом, що злітає з вишень,

Порівнюю в думках

Цей грішний світ!

Але куди мені

Від нього дітись?

(Сайгьо-хосі)

Спустившись з гір зубчастих,

Поміж сосен

Усе ще блимає, мигтить

З останніх сил

Такий люб’язний місяць світанковий!

(Фудзівара-но Нарікійо)

За вітром стелиться

Димок із Фудзіями,

Зникаючи у небі,

Ніби він

Мені, нетямі, вказує стежину.

(Сайгьо-хосі)

Із розділу XIX “Синтоїстські обрядові пісні”

Старіючи,

Стаю все більше схожим

На Тебе, Боже!

Потай від людей

Чекаю зустрічі з Тобою нетерпляче!

(Невідомий автор)

Якщо мене спитають земляки,

Про радість і про горе

В грішнім світі

Я їм повідаю

Всю правду залюбки!

(Невідомий автор)

Очей не відвести!

Зникають хмари

Над горами святими,

І з небес

Вечірнє сяйво місяця струмує!

(Дайдзьо Тенно /імператор Готоба/)

Із розділу XX “Буддійські обрядові пісні”

Немов дороговкази,

На узбіччі –

Маленькі світлячки,

І я один

Прямую в неба темряву вечірню!

(Дзякудзен-хосі)

Розтануть хмари,

Проясниться небо,

І, як завжди,

Над грішним світом цим

Кружляти буде місяць яснолиций!

(Дзякудзен-хосі)

Як білі хмари, з горами зустрівшись,

Вершини покидають,

Так і я

Цей світ обридлий

Вже давно б покинув!

(Мінамото-но Суехіро)

О! Як би ми

Зненавиділи світ,

Якби не знали,

Що нещастя наші

Минулим теж зумовлені життям!

(Нідзьоноін-но Санукі)

Якщо це сон – це сон!

Але ж і дійсність

Від сну не відрізнити!

Пробуджусь

І не збагну ніяк – в якому світі?

(Акадзоме Емон)

Сьогодні навіть дим

Не так, як завжди,

А стелиться на захід –

В далечінь,

Куди й моїх думок лежить дорога!

(Сагамі)

Пітьму розсіюючи,

В душу проникає

Сіяння місяця.

Невже тому, що я

До західного схилу наближаюсь?

(Сайгьо-хосі)

Переклад І. Бондаренка


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетична антологія Сінкокін-вака-сю (1205 р.) – ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ