Поети пушкінського кола. Попередники і сучасники

XIX століття стало золотим століттям російської літератури. Його перша третина була відзначена розквітом поезії. І. А. Крилов, В. А. Жуковський, К. Н. Батюшков, А. А. Бестужев, К. Ф. Рилєєв, Ф. Н. Глінка, Д. В. Давидов, Е. А. Баратинський, П. А. Вяземський, Н. М. Мов, А. А. Дельвіг, А. В. Кольцов, Д. В. Веневитинов, Ф. І. Тютчев, А. А. Фет – ось далеко не повний список видатних російських поетів, творчість яких склало славу не тільки російської, а й світової культури.

Літературне життя в столицях – Москві та Петербурзі була надзвичайно жвавою. Крім суто літературних питань тут обговорювалися і політичні, і соціальні проблеми. Те, про що ще кілька років тому вголос говорити було небезпечно: будь-яка публічно висловлена думка, не збігається з позицією уряду, каралася, – нині стало можливим.

Росія зайняла своє гідне місце в колі освічених європейських країн. Найважливішу роль у зростанні суспільної свідомості зіграло участь Росії у війнах проти Наполеона, і насамперед перемога у Вітчизняній війні 1812 року. Багато літераторів брали в ній діяльну участь; серед них: В. А. Жуковський, поет-іартізан Д. В. Давидов, письменниця, перша в російській армії жінка-офіцер Н. А. Дурова, майбутні декабристи Ф. Н. Глінка, А. А. Бестужев, К. Ф. Рилєєв, В. Ф. Раєвський.

Вони були в стані переможців, переживали загальне для всіх почуття підйому, національної гордості і в той же час з болем і гіркотою усвідомлювали, що народ, який захистив і відстояв країну від наполеонівської навали, народ-герой, народ-переможець живе гірше, ніж люди в переможеною країні.

Кріпосне право не було скасовано, після боїв і перемог російський мужик знову повертався в неволю, в принизливе становище холопа. Тема перемоги і рабства виникає у творчості багатьох поетів цього періоду.

А в цей час вже входили в літературу нові таланти, яким не довелося бути на полях битв, але які також мріяли про подвиги і славу. Вільгельм Кюхельбекер, Антон Дельвіг і звичайно ж Олександр Пушкін вже усвідомлювали своє призначення, вже “горіли бажанням” поетичним словом відгукуватися на “Вітчизни закликання”.

“Старші” були вимогливі, вимогливі, але прихильні. Вони помітили молодих, вони раділи цієї юної талановитої порослі, поспішали дати їм дорогу в життя.

Через багато років після ліцейського іспиту Пушкін вдячно згадував: “Старий Державін нас помітив / І, в труну сходячи, благословив…” Насправді “помітили і благословили” їх і інші великі російські літератори, серед яких Н. М. Карамзін і В. А. Жуковський. Ліцеїст Пушкін був тепло прийнятий і підтриманий в будинку Карамзіним; в його журналі “Вісник Європи” друкувалися вірші поета-початківця. Завдяки В. А. Жуковському Олександр Пушкін був прийнятий в літературне товариство “Арзамас”. Жуковський був поруч з Пушкіним протягом майже всього його життя. Він неодноразово заступався за Пушкіна перед царем і знаходився біля ліжка смертельно пораненого поета в його останній квартирі в Петербурзі, на набережній річки Мийки, в будинку 12.

Значну роль у долі Ф. І. Тютчева і М. Ю. Лермонтова зіграв поет, перекладач, видавець, педагог Семен Єгорович Раїч. У пансіоні при Московському університеті Раїч керував першими поетичними дослідами Михайла Лермонтова. Разом з ним юний Тютчев відвідував лекції в Московському університеті; під керівництвом вчителя він виконав свій переклад “Послання Горація до Мецената” і був ухвалять до Товариства любителів російської словесності. У своєму альманасі “Північна ліра” в 1827 році поряд з віршами відомих поетів Раїч опублікував вірші молодого Тютчева.

Заслугою літераторів старшого покоління було не тільки створення видатних творів. Їх талант проявився і в тому, що вони зуміли знайти, по достоїнству оцінити і підтримати інших – молодих і талановитих. Це був великий дар блискучих “стариків” починається століття.

Для вас, допитливі

Декабризм як громадський рух з’явився задовго до 1825 року.

На початку століття, ще до війни 1812 року, стали виникати організації, учасники яких обговорювали не тільки літературні події, а й політичні питання: Товариство любителів російської словесності, “Зелена лампа”, “Арзамас”.

Після “Трутня” і “Живописна” – журналів Н. І. Новикова, де видавець дозволяв собі публічно сперечатися з імператрицею Катериною II, з’явилися журнали і альманахи, в яких з усе наростаючою силою звучали волелюбні ідеї. Таким був альманах “Полярна зірка”, що видавався Л. Л. Бестужев і К. Ф. Рилєєвим в 1823-1825 роках – у період найбільш активної підготовки до повстання;

Твори, прямо закликають до повалення самодержавства, що розповідають про тяжке і пригнобленому становищі людей, поширювалися таємно. Це були агітаційні пісні А. А. Бестужева та К. Ф. Рилєєва. Сатирична пісня-пародія в цей час – явище поширене.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поети пушкінського кола. Попередники і сучасники