Поема Гомера “Одіссея”

Зміст:

    Кікони і лотофаги Одіссей і циклоп Поліфем – короткий зміст Одіссей на острові Еола Одіссей і лестригони Одіссей і чарівниця Цирцея Одіссей сходить в царство Аїда Одіссей і сирени Між Сциллою і Харибдою Одіссей на острові Геліоса Трінакріі Одіссей у Каліпсо Одіссей на острові феаків Повернення Одіссея на Ітаку Одіссей і женихи Пенелопи Тяжба Одіссея з жителями Ітаки Останнє мандрівка Одіссея і його смерть
Кікони і лотофаги

Після руйнування Трої Одіссей відплив від берега Малої Азії на рідну Ітаку. Спочатку він пристав до берега недалеко від Трої, в землі племені киконов, взяв їхнє місто Ісмара і перебив усіх жителів. Але Кікони, які жили далі від берега, несподівано напали на святкували перемогу греків, винищили багатьох з них, а інші ледь змогли врятуватися.

Добравшись до острова Кіфера біля узбережжя Лаконики, Одіссей збирався обігнути Пелопоннес, але сильний вітер несподівано поніс його на південь. Через дев’ять днів греки опинилися біля Лівії, в місцевості, населеної поедателями плодів лотоса – Лотофагів. Солодкий плід лотоса мав страшне властивість: той, хто його пробував, назавжди забував про свою батьківщину. Висадившись на березі, Одіссей відправив на розвідку трьох чоловік. Їх зустріли лотофаги і пригостили лотосом. Поївши плодів, супутники Одіссея забули, навіщо їх послали. Не дочекавшись їх повернення, Одіссей з невеликим загоном вирушив на пошуки. Вони відшукали зниклих, силоміць привели їх назад на корабель, прив’язали до корабельним лавам і вийшли в море.

Одіссей і циклоп Поліфем – короткий зміст

Докладніше – див. В окремій статті Одіссей на острові циклопа Поліфема

Незабаром флотилія Одіссея припливла до острова, на якому паслося безліч кіз. Греки ситно пригостилися їх м’ясом. На наступний день Одіссей з одним кораблем відправився оглядати острів. Незабаром з’ясувалося, що на ньому мешкають люті велетні-циклопи, кожен з яких мав лише одне око посеред чола. Не вміючи обробляти землю, циклопи жили Пастушество. У них не було ні міст, ні влади, ні законів. Циклопи жили поодинці – кожен у своїй печері серед скель. Побачивши вхід в одну з таких печер, Одіссей і його супутники увійшли туди, не знаючи, що це було обіталіще циклопа Поліфема, сина морського бога Посейдона, лютого людожера. Греки розвели вогонь, стали смажити знайдених в печері козенят і поїдати сир, розвішані по стінах в кошиках.

Увечері раптом з’явився Полифем. Він загнав у печеру своє стадо і заклав вихід каменем, який був настільки великим, що грекам не було ніякої можливості його зрушити. Озирнувшись, циклоп помітив еллінів. Одіссей пояснив Поліфему що він і його люди пливуть на батьківщину з довгою Троянської війни, і попросив гостинності. Але Поліфем загарчав, схопив за ноги двох супутників Одіссея, убив їх ударом головами оземь і зжер, не залишивши навіть кісток.

Закінчивши своє кровожерливе бенкет, циклоп голосно захропів. Греки не могли вибратися з печери, так як вихід закривав величезний камінь. Піднявшись вранці, Поліфем розбив голови ще двом супутникам Одіссея, поснідав ними і пішов пасти стадо, замкнувши греків в печері тим же каменем. Але поки він був відсутній, Одіссей взяв ствол дикої маслини, загострив його кінець, обпік на вогні і сховав під купою гною. Увечері циклоп повернувся і повечеряв ще двома людьми Одіссея. Прикинувшись ввічливим, Одіссей підніс Поліфему повну чашу міцного вина. Ніколи раніше не пробували вина циклопові цей п’янкий напій дуже сподобався. Випорожнивши ще одну чашу, Поліфем запитав у Одіссея його ім’я. “Мене звуть Ніхто”, – відповів Одіссей. “Ну, тоді, Ніхто, в знак мого розташування я з’їм тебе останнім”, – розреготався Полифем.

П’яний циклоп швидко заснув мертвим сном, а Одіссей і його ще не з’їдені товариші розжарили стовбур на багатті, встромили в єдине око велетня і почали обертати.

Поліфем голосно заволав. На його крик збіглися інші циклопи, питаючи у сусіда, що з ним сталося.

– Ніхто, друзі мої: по свою необачність я гину. Ніхто силою не міг би пошкодити мені! – Кричав Полифем.

– Якщо ніхто, – відповідали інші циклопи, – чого ж ти так ревеш? Якщо ти хворий, то попроси допомоги у батька свого, бога Посейдона.

Циклопи пішли. Вранці Полифем прибрав камінь від входу в печеру, став поруч і почав випускати на пасіння своє стадо. При цьому він нишпорив руками, щоб схопити греків, якщо ті спробують вийти. Тоді Одіссей пов’язав по три барани і прикріпив своїх людей їм під черево по одному. Сам він помістився під животом у вожака баранячого стада, тримаючись знизу за шерсть руками.

Поліфем, випускаючи баранів, обмацував їхні спини, щоб переконатися, що ніхто не їде на тварин верхом. Під черево баранів циклоп просунути руки не додумався. Одіссей і його супутники виїхали під баранами з печери і сіли на корабель. Відпливаючи, Одіссей крикнув Поліфему що, ставши тепер сліпим, він більше не зможе пожирати нещасних блукачів. Розлючений Полифем жбурнув у море величезну скелю, яка впала попереду корабля і підняла хвилю, ледь не викинула судно назад на берег. Відштовхнувшись від суші жердиною, Одіссей прокричав:

– Знай, циклоп, що тебе осліпив нищитель міст, цар Ітаки Одіссей!

Втеча Одіссея з острова Поліфема

Поліфем заблагав до свого батька, богу морів Посейдону, просячи, щоб Одіссей по шляху до будинку зазнав безліч напастей. Циклоп жбурнув услід грекам ще одну скелю. Цього разу вона впала за кормою корабля, і піднята нею хвиля винесла судно Одіссея в море. Зібравши навколо себе інші кораблі, Одіссей залишив острів циклопів. Але бог Посейдон почув прохання свого сина Поліфема і присягнувся виконати її.

Одіссей на острові Еола

Герої “Одіссеї” невдовзі прибули на острови Еола – бога-повелителя вітрів. Еол цілий місяць шанував мореплавців. Перед їх відплиттям до подальший шлях він вручив Одіссею зав’язаний срібною ниткою хутро. У цьому хутрі Еол помістив всі підвладні йому бурхливі вітри, крім ласкавого західного Зефіру, що мав нести кораблі Одіссея в бік його рідної Ітаки. Еол сказав, що Одіссей не повинен розв’язувати срібну нитку на мішку до того, як припливе додому.

Подорож стало спокійним. Одіссей вже наближався до Ітаці і навіть міг розрізнити вогні палали на ній багать, але в цей момент він від сильної втоми поринув у сон. Супутники Одіссея, що думали, що в мішку Еола знаходяться дані їх вождю багаті дари, крадькома розв’язали срібну нитку. Вітри вирвалися і понеслися додому до Еолу, женучи корабель Одіссея поперед себе. Герої “Одіссеї” незабаром знову опинилися на острові Еола і стали просити у нього допомоги, але розгніваний бог прогнав їх.

Одіссей і лестригони

Покинувши Еола, Одіссей приплив в країну страшних велетнів лестригонов. Подібно циклопам, вони були людожерами. Ще не знаючи, куди їх занесло, греки увійшли в бухти з вузьким входом, оточену гострими скелями, і причалили біля місця, де до води підходила дорога. Сам Одіссей з обережність не ввів свого корабля в бухту. Він послав трьох осіб дізнатися, що це за острів. Гомер повідомляє, що ці люди зустріли величезного зросту діву, яка повела їх в будинок свого батька, вождя лестригонов Антіфата.

Біля будинку на трьох супутників Одіссея напав натовп велетнів. Вони зжерли одного з них, двоє інших втекли. Кинулися за ними людожери стали кидати зі скель камені на судна флотилії Одіссея. Всі стояли біля кромки суші кораблі були розбиті. Спустившись на берег, лестригони, як риб, нанизали убитих на кілки і понесли з собою на поживу. Одіссей ледве врятувався з одним-єдиним стояли поза бухти кораблем. Уникаючи смерті, він і його товариші працювали веслами що є сил.

Одіссей і чарівниця Цирцея

Кинувшись по морю на схід, вони незабаром досягли острова ЕІ, де жила чаклунка Цирцея, дочка бога сонця Геліоса. По батьку вона була сестрою підступного царя Колхіди Еєта, у якого аргонавти добували золоте руно. Як і цей її брат, як і її племінниця Медея, Цирцея була досвідчена в чаклунстві і не любила людей. Друг Одіссея Еврілох і з ним ще 22 людини пішли оглянути острів. У центрі його, на широкій галявині, вони побачили палац Цирцеї, навколо якого бродили вовки і леви. Хижаки, однак, не напали на людей Еврілох, а стали ластитися до них, махаючи хвостами. Греки не знали, що ці звірі насправді були людьми, зачарованими Цирцеей.

Сама Цирцея теж вийшла до греків і, привітно посміхаючись, запропонувала їм трапезу. Усі погодилися, крім обережного Еврілох. Він не пішов у будинок Цирцеи, а став підглядати у вікна за тим, що там відбувалося. Богиня поставила перед мандрівниками смачні наїдки з доданим до них чарівним зіллям. Поема Гомера повідомляє, що коли греки покуштували його, Цирцея доторкнулась до них чарівним жезлом, перетворила їх на свиней і зі злісною гримасою загнала в свинарник.

Плаче Еврілох повернувся до Одіссею і розповів про подію. Одіссей кинувся виручати товаришів. По дорозі йому з’явився бог Гермес і дав засіб, яке могло охоронити від чаклунства Цирцеи. Це був пахучий білий квітка “молі” з чорним коренем. Коли Одіссей добрався до будинку Цирцеи, вона і його запросила до столу. Однак, поїдаючи її угощенье, герой, за порадою Гермеса, весь час нюхав чарівну квітку.

Цирцея доторкнулась до Одіссею своїм жезлом зі словами: “Йди і свиню валяйся в сажі”. Але чаклунство не подіяло. Одіссей схопився і заніс над Цирцеей меч. Чаклунка стала просити пощади, обіцяючи, що буде добре поводитися з Одіссеєм і розділить з ним подружнє ложе.

Взявши клятву, що Цирцея не заподіє йому ніякої шкоди, герой Гомера возлег з нею. Він не відповідав на любовні ласки Цирцеи, поки вона не зняла своїх чар не тільки з його товаришів, а й з усіх перш зачарованих нею мореплавців. Одіссей довго прожив на острові Цирцеи. Вона народила від нього трьох синів: Агрія, Латина і телегонія.

Одіссей сходить в царство Аїда

Сумуючи за Ітаці і за своєю дружини Пенелопи, Одіссей все ж вирішив покинути Цирцею. Та порадила йому спочатку побувати в підземному царстві мертвих бога Аїда і запитатися живе там тінь знаменитого провісника Тіресія Фивский про свою подальшу долю на батьківщині. Поема Гомера описує, як Одіссей і його супутники, підганяли посланим Цирцеей попутним вітром, попливли на північ, до краю світу, де в густому тумані і сутінках живе плем’я кіммерійців. У місці, де підземні річки Коцит і Флегетон зливаються з Ахеронту, Одіссей за порадою Цирцеи приніс в жертву Аїду і його дружині Персефоне корову і чорного барана. Душі померлих людей тут же злетілися напитися жертовної крові. За порадою Цирцеи, Одіссей повинен був відганяти мечем всі тіні, поки не прилетить пити кров душа Тіресія Фивский.

Першою до місця жертвопринесення з’явилася тінь Ельпенора – супутника Одіссея, який кілька днів тому п’яним впав з даху палацу Цирцеї і розбився на смерть. Одіссей здивувався, що Ельпенор дістався до царства Аїда, швидше, ніж його товариші, мчали туди на швидкохідному кораблі. Строго дотримуючись слів Цирцеи, Одіссей, перемагаючи в собі жалість, відігнав душу Ельпенора від крові зарізаних корови і барана. Він відігнав від неї навіть тінь власної матері, Антіклеі, яка теж прилетіла туди, де стояв її син.

Нарешті з’явився Тіресій Фивский. Досхочу напившись крові, він розповів Одіссею, що бог Посейдон буде жорстоко переслідувати його за осліплення сина, циклопа Поліфема. Тіресій переконував Одіссея всіма силами утримувати своїх супутників від викрадення биків сонячного бога Геліоса на острові Трінакрія (Сицилія). Він повідомив, що на Ітаці Одіссея чекають великі біди, але йому вдасться помститися розкрадачам його добра. Але і після повернення на батьківщину мандри Одіссея не закінчаться. Він повинен взяти корабельне весло і подорожувати, поки не зустріне людей, ніколи не бачили моря. Там, де весло Одіссея приймуть за лопату, його мандри закінчаться. Там йому слід принести жертву умілостівленному Посейдону, а потім повернутися на Ітаку. Доживши там до глибокої старості, Одіссей отримає смерть через моря.

Вислухавши Тіресія, Одіссей, нарешті, дозволив і своєї матері попити крові. Потім до неї припали тіні померлих дружин і дочок славних героїв. За словами Гомера, Одіссей помітив серед них знамениту Антіопу, мати Олени Прекрасної Леду, дружин Тесея – Федру і Аріадну, а також Еріфілу – винуватицю походів на Фіви Сімох і епігонів.

Одіссей поговорив і з душами своїх померлих соратників по Троянській війні: Агамемнона, Ахілла. Недоброзичливий до нього Аякс Теламонид не став вести бесіди і пішов у похмурому мовчанні. Одіссей бачив, як виносить вироки тіням померлих суддя підземного царства Мінос, як полює Оріон, страждають Тантал і Сізіф, бачив і смертну душу великого Геракла.

Одіссей і сирени

Перш ніж продовжити шлях на Ітаку, Одіссей повернувся на острів Цирцеї. Чарівниця попередила героя, що йому доведеться пропливати повз острів сирен, кровожерливих жінок з тілом і ногами птахів (деякі легенди оповідають, правда, що сирени мали риб’ячі тіло і хвости). Прекрасним, чарівним співом вони заманювали моряків на свій чарівний острів і зраджували лютої смерті, розриваючи на шматки. Кажуть, що сирен перетворила на птахів богиня любові Афродіта за те, що ці гордовиті діви нікому не дозволяли позбавити себе цноти. На лузі їх острова виднілися купи людських кісток. Цирцея порадила Одіссею заліпити своїм людям вуха воском, щоб вони не чули, як співають сирени. Якщо ж сам Одіссей хоче насолодитися їх чудовим співом, то нехай накаже своїм супутникам міцно прив’язати себе до щогли і не відв’язувати, незважаючи ні на які прохання.

Корабель Одіссея незабаром наблизився до острова сирен. Одіссей вчинив так, як веліла Цирцея. Він наказав своїй команді заліпити воском вуха, а себе прив’язати до щогли. Солодкими піснями сирени манили Одіссея направити судно до їх острову.

Гомер у своїй поемі описує, як герой рвався з мотузок і просив, щоб товариші відв’язали його. Але, слідуючи колишнім наказам Одіссея, ті прив’язали його ще міцніше. Корабель благополучно минув сирен, які від злості позбавили себе життя.

Між Сциллою і Харибдою

Тепер Одіссею потрібно було пройти між двома близько стоять посеред морських вод кручами, на яких жили два огидних чудовиська – Сцилла і Харибда. Величезна Харибда (“відверто”), дочка бога Посейдона, тричі на день всмоктувала у свого стрімчака маси води і потім зі страшним шумом вивергала її. На протилежній скелі мешкала Сцилла, дочка жахливих монстрів Єхидни і Тифона. Це було чудовисько з шістьма моторошними собачими головами і дванадцятьма ногами. Оголошуючи всю округу несамовитим вереском, Сцилла звішувалася зі своєю скелі, ловила пропливали повз моряків, ламала їм кістки і пожирала.

Щоб врятуватися від Харібди, Одіссей направив своє судно трохи ближче до Утьосов Сцилли, яка шістьма пащами схопила шість його супутників. Нещасні, бовтаючись в повітрі, з криками простягали руки до Одіссею, але врятувати їх було вже неможливо.

Одіссей на острові Геліоса Трінакрії

Незабаром очам мореплавців постала Трінакрія (Сицилія), острів сонячного бога Геліоса, який пас тут сім стад прекрасних биків і численні отари овець. Пам’ятаючи про пророцтва Тіресія Фивский, Одіссей взяв зі своїх товаришів клятву не викрадати ні бика, ні барана. Але, за розповіддю Гомера, перебування греків на Трінакріі затягнулося. Противний вітер дув тридцять днів, запаси їжі вичерпувалися, а полювання і рибний лов майже нічого не давали. Раз, коли Одіссей заснув, його замучений голодом друг Еврілох умовив співтоваришів зарізати кілька добірних биків, кажучи, що в подяку вони споруджений Геліосу храм на Ітаці. Моряки впіймали кількох биків, зарізали їх і до відвалу наїлися м’яса.

Прокинувшись і дізнавшись про це, Одіссей жахнувся. Геліос поскаржився на самоуправство мандрівників Зевсу. Коли корабель Одіссея вийшов з Трінакріі в море, Зевс наслав на нього сильний вітер і вдарив у палубу блискавкою. Судно пішло на дно, і всі, хто плив на ньому, за винятком самого Одіссея, потонули – як і передбачав в царстві Аїда Тіресій Фивский. Одіссей абияк пов’язав ременем плававшие по воді щоглу і кіль і тримався на них. Незабаром він зрозумів, що хвилі несуть його до скелі Харібди. Зачепившись за коріння росшей на кручі смоковниці, він провисів на них до тих пір, поки Харибда спочатку не поглинула з водою щоглу і кіль, а потім не випустила їх назад. Знову вхопившись за щоглу і почавши гребти руками, Одіссей відплив від виру.

Одіссей у Каліпсо

Дев’ять днів по тому він опинився біля острова Огігія, місця проживання німфи Каліпсо, покритого луками з квітами і злаками. Каліпсо жила там у величезній печері, зарослої тополями, кипарисами і диким виноградом. Красуня-німфа вітала Одіссея, нагодувала його і поклала з собою спати. Незабаром вона народила від мореплавця близнюків Навсіфоя і Навсіноя.

Сім років Одіссей жив у Каліпсо на Огігії. Але він не переставав тужити за рідний Ітаці і часто проводив час на березі, дивлячись в морську далечінь. Нарешті, Зевс велів Каліпсо звільнити Одіссея. Дізнавшись про це, Одіссей пов’язав пліт, попрощався з гостинною німфою і поплив на батьківщину.

Але легке судно героя випадково побачив його ненависник, бог Посейдон, що їхав по морю на крилатою колісниці. Направивши на пліт величезну хвилю, Посейдон змив Одіссея за борт. Мореплавець ледь виплив на поверхню і абияк знову забрався на пліт. Поруч з ним опустилася з неба в образі птаха-нирка милосердна богиня Левкотея (Іно). У дзьобі вона тримала чудесне покривало, яке володіло властивістю рятувати від загибелі в морській безодні тих, хто загортався в нього. Посейдон потряс пліт Одіссея другою хвилею страшної висоти. Думаючи, що цього разу герою вже не врятуватися, Посейдон поїхав у свій підводний палац. Однак покривало Левкотеі не дало Одіссею потонути.

Одіссей на острові феаків

Через два дні, вкінець ослабішавши від боротьби з водною стихією, він дістався до острова Дрепана, на якому жило плем’я феаков. Тут, на березі, Одіссей заснув міцним сном.

На наступний ранок Навсикая, дочка царя і цариці феаков (Алкіноя і Арети), прийшла із служницями до струмка прати одягу. Після роботи дівчата стали грати в м’яч і голосно закричали, коли він впав у воду. Цей крик розбудив Одіссея. Прикривши свою наготу гілками, він вийшов до дівчат і майстерною промовою викликав до себе симпатію у Навсікаі. Царська дочка повела його до палацу, до батька й матері. Цар Алкіной вислухав історію подорожей Одіссея, обдарував його і повелів відвезти героя по морю на Ітаку.

Перебуваючи вже поблизу рідного острова, Одіссей знову заснув. Колишні з ним феаки не стали будити мореплавця, а віднесли його сплячим на берег, служив поруч дари Алкіноя. Коли феаки поверталися на кораблі в свою пристань, розсерджений їх допомогою Одіссею Посейдон вдарив по судну долонею і перетворив його разом з командою в камінь. Алкиною він став загрожувати, що зруйнує всі порти на острові феаків, засипавши їх уламками великої гори.

Повернення Одіссея на Ітаку

Прокинувшись на Ітаці, Одіссей пішов вдалину від морського берега і зустрів по шляху богиню Афіну, прийняла образ пастуха. Не знаючи, що перед ним Афіна, Одіссей повідав їй вигаданий розповідь, назвавши себе критянином, який втік з батьківщини через вбивство і випадково потрапив на Ітаку. Афіна розсміялася і відкрила Одіссею своє справжнє обличчя. Богиня допомогла герою заховати в гроті подарунки царя Алкіноя і зробила його невпізнанним. Шкіра Одіссея покрилася зморшками, голова полисів, одягу його перетворилася на жалюгідні дрантя. У такому вигляді Афіна відвела його до хатини служителя царів Ітаки, вірного старого свинопаса Евмея. Син Одіссея і Пенелопи, Телемах незадовго перед цим їздив до соратника Одіссея по Троянській війні спартанського царя Менелая. На зворотному шляху від стін Трої Менелай теж зазнав чимало пригод і нещасть, був навіть і в Єгипті. Телемах питав недавно повернувся додому Менелая, чи не чув він де-небудь звісток про Одіссея.

На Ітаці всі думали, що Одіссей загинув, і 112 знатних юнаків з цього і сусідніх островів, стали нахабно доглядати за його дружиною, Пенелопою. Шляхом одруження на ній кожен з цих молодих людей сподівався отримати місцевий царський трон. Женихи ненавиділи Телемаха і збиралися убити його, коли він повернеться з Спарти.

Женихи, оповідає Гомер, просили Пенелопу обрати в чоловіки одного з них. Вона спочатку відмовлялася навідріз, кажучи, що її чоловік Одіссей, без сумніву, ще живий. Але вмовляння юнаків були дуже наполегливі, і Пенелопа зовні погодилася обрати нового чоловіка. Однак вона сказала, що зробить це лише після того, як соткет саван на випадок смерті старого батька Одіссея, Лаерта. Три роки Пенелопа сиділа над саваном. Зберігаючи вірність чоловікові і обманюючи женихів, вона днем ​​ткала, а ввечері потайки розпускала всю зроблену за день роботу. Женихи ж протягом трьох цих років бенкетували в палаці Одіссея: пили його вино, різали і їли належний йому худобу, розкрадали його імущество. font-size: medium; _blankЖеніхі, оповідає Гомер, просили Пенелопу обрати в чоловіки одного з них. Вона спочатку відмовлялася навідріз, кажучи, що її чоловік Одіссей, без сумніву, ще живий. Але вмовляння юнаків були дуже наполегливі, і Пенелопа зовні погодилася обрати нового чоловіка. Однак вона сказала, що зробить це лише після того, як соткет саван на випадок смерті старого батька Одіссея, Лаерта. Три роки Пенелопа сиділа над саваном. Зберігаючи вірність чоловікові і обманюючи женихів, вона днем ​​ткала, а ввечері потайки розпускала всю зроблену за день роботу. Женихи ж протягом трьох цих років бенкетували в палаці Одіссея: пили його вино, різали і їли належний йому худобу, розкрадали його майно.

Зустрівши теплий прийом у Евмея, Одіссей поки не став розкривати йому свого справжнього імені і назвався чужоземним мандрівником. У цей час на Ітаку з Спарти повернувся Телемах. Думка поспішити додому вселила йому богиня Афіна. Вона ж привела Телемаха в хатину Евмея, де знаходився його батько. Під час їх зустрічі Афіна на час повернула Одіссею колишній вигляд, і син з батьком впізнали один одного. Одіссей вирішив діяти проти женихів несподіванкою і тому не дозволив Телемаху нікому говорити про те, хто він. Телемах не повинен був присвячувати в цю таємницю навіть свою матір, Пенелопу.

Одіссей і женихи Пенелопи

Знову прийнявши образ жебрака бродяги, Одіссей пішов у свій дім, де бенкетували женихи. По дорозі його ніхто не впізнавав, а грубий козопас Меланфій навіть накинувся на законного царя Ітаки з лайкою. На палацовому дворі Одіссей побачив свою вірну мисливську собаку, Аргуса, колись сильну і швидку, а тепер умиравшую від старості на купі гною. Дізнавшись господаря, Аргус вильнув хвостом, поворушив мордою – і помер.

Евмей привів Одіссея в залу, де йшов бенкет женихів. Присутній тут же Телемах, прикинувся, що не знає прибульця, і ласкаво запросив його до столу. Продовжуючи прикидатися жебраком, Одіссей пішов вздовж столу, просячи у женихів недоїдки. Але ці жадібні та нахабні юнаки безцеремонно гнали його. Самий безсоромний з женихів, Антіной, кинув в Одіссея лавкою, на яку перед цим ставив ноги. Місцевий жебрак Ір, боячись, що незнайомець стане тепер змагатися з ним за що залишаються женихами залишки їжі, почав гнати Одіссея з зали. Пижась виставити себе сміливцем, Ір викликав Одіссея на кулачний бій. Нахаба Антіной, почувши це, зареготав і пообіцяв пригостити переможця бійки козиними шлунками. Одіссей скинув з себе верхню частину лахміття і пішов на Іра. Побачивши потужну мускулатуру Одіссея, жебрак страшно перелякався. Одіссей звалив його на землю першим же ударом кулака. Дивлячись на сутичку двох старих бродяг, женихи вмирали від сміху. Потім вони продовжили бенкетувати, а ввечері розійшлися по домівках. Коли в залі нікого не залишилося, Одіссей велів Телемаху зняти і заховати в коморі висіло на стінах зброю женихів.

Тим часом Пенелопа, провідавши про прийшов в її будинок незнайомцеві, покликала його до себе і питала, чи не чув він вістей про її зниклого чоловіка Одіссеї. Одіссей поки не став відкриватися їй, сказавши тільки, що чоловік її живий і повинен скоро повернутися. Пенелопа веліла старої годувальниці Одіссея, Евриклею, обмити мандрівникові ноги. Принісши води, Евриклея раптом побачила на стегні Одіссея знайомий їй старий шрам. Вона скрикнула від радості і здивування, але Одіссей доклав їй палець до губ, даючи зрозуміти, що час відкрити його присутність Пенелопі ще не настав.

Одіссей і Евріклея

На наступний день знову зібралися бенкетувати женихи стали шумно вимагати, щоб Пенелопа зробила остаточний вибір і назвала одного з них своїм чоловіком. Пенелопа оголосила, що вийде за того, у кого вистачить сил натягнути міцний лук її колишнього чоловіка Одіссея і вистрілити з нього так влучно, щоб стріла пролетіла через отвори в дванадцяти сокирах. Лук, про який йде мова, був колись подарований Одіссею Іфітом, сином того героя Евріта який змагався у стрільбі з самим Гераклом. Кілька женихів спробували зігнути лук, але не змогли. Це зміг би зробити Телемах, але Одіссей поглядом велів йому відкласти цибулю убік і сам взявся за нього. Телемах відвів матір з зали у внутрішні кімнати, схопив лук, легко натягнув його і влучно вистрілив. Випущена їм стріла пролетіла через отвори дванадцяти сокир.

Одіссей став з цибулею і стрілами біля входу в зал, а Телемах – поруч з ним, тримаючи спис і меч. Убивши наступним пострілом Антіноя, Одіссей назвав женихам своє справжнє ім’я. Женихи кинулися до стін за важкою зброєю, але побачили, що його там немає. Більшість їх них, однак, мали мечі. Оголивши їх, женихи кинулися на Одіссея, але він з надзвичайною влучністю вражав їх своїми стрілами. Телемах приніс з комори щити, списи і шоломи для свого батька та двох його вірних слуг – Евмея і Філоті, які, дізнавшись господаря, стали з ним поруч. Одного за іншим Одіссей убив всіх наречених крім глашатая Медона і співака Фемия. Убито були і кілька палацових служниць, які розпусничали з женихами і допомагали їм розкрадати Одіссеевом надбання.

Тяжба Одіссея з жителями Ітаки

Гомер розповідає далі, як Одіссей вирушив до Пенелопи, відкрився їй і розповів про свої пригоди. Він зустрівся і зі своїм старим батьком, Лаертом. Але вранці до палацу підійшли повсталі жителі Ітаки – родичи Антіноя та інших загиблих женихів. Одіссей, Телемах і Лаерт вступили з ними в битву з ними, яку зупинило лише втручання богині Афіни Паллади. Родичі убитих женихів почали з Одіссеєм судову тяганину, яка була передана на рішення сина великого Ахілла, Епірський царя Неоптолема.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поема Гомера “Одіссея”