Податки як головне джерело доходів Стародавнього Риму
Розглянемо питання про податки як головне джерело доходів Стародавнього Риму.
За часів ранньої республіки римські громадяни не сплачували постійного податку з поземельної власності. Однак за користування громадської землею вони повинні були платити податки в грошовій і натуральній формі.
Союзники (італійські громади) теж не платили податків, але вони були зобов’язані за свій рахунок утримувати піхоту і кінноту, які виставлялися на вимогу Рима. Звільнення італіків від необхідності сплати поземельного податку в державну казну (зародилося в часи республіки) вони розуміли як своє право.
У Стародавньому Римі для реалізації військових потреб римські громадяни були зобов’язані платити так званий трибут (згідно зі списками по триб). Подібний платіж можна розглядати як своєрідний позику держави, який згодом повертався з прибутком в зв’язку із захопленням земель, майна і рабів у поваленого суперника.
У період імперії відзначається посилюється стягнення прямих податків в натуральній формі. Імператор Максиміан (235-238 рр. Н. е.) визначив для північній частині Італії обов’язок постачати для його двору в Мілані припаси (Ханунові). Решта областей передавали Риму дерево, вапно, овочі, вино.
Провінціали сплачували так званий стіпендіум, під яким розумілася подати, що накладається сенатом на всю провінцію. Дана поголовна подати фактично представляла собою триваючу військову контрибуцію. Вони також платили декум, під якою розумілася поземельна подати в розмірі 1/10 частини від земельного продукту.
Зазначений платіж слід розглядати як своєрідну орендну плату власників землі її власнику, тобто Риму.
Грошові податки з селян-ремісників підкріплювалися натуральними повинностями: будівництво мостів, прокладання та ремонт доріг, будівництво та ремонт імператорських палаців. Особливу вагу для населення мала квартирна і постойная повинність.
Крім прямих податків були й непрямі податки, які стягувалися з предметів споживання. До непрямих податків періоду республіки слід віднести митні збори. До них також ставилася мито за відпускаються на волю рабів (розміром 5% їх вартості).
При імператорі Августі стали оподатковувати спадок (в розмірі 1/20 частини з кожного спадщини). Цей податок сплачував спадкоємець при отриманні і прийнятті майна.
У Стародавньому Римі ряд категорій населення мали певні державні повинності. Наприклад, моряки були зобов’язані перевозити морем в Рим певну кількість хліба. Купці і торговці сплачували мито за отримання права на торгівлю.
Спеціального апарату для збору податків в Стародавньому Римі не було. Вони стягувалися шляхом застосування відкупної системи. Її суть полягала в тому, що так звані публікани (відкупщики), об’єднані товариством, завчасно вносили до державної скарбниці певну суму грошей, а потім стягували її з населення. Подібні права відкупщики набували на аукціонах, які проводилися цензорами в Стародавньому Римі.
Великі відкупні компанії залучали кілька службовців: переписувачів, агентів. Вони мали свої кораблі і провінційні контори.
У період консульства Цезаря (59 рік до н. е.) податкова система Стародавнього Риму продовжує вдосконалюватися. В результаті відбувається обмеження діяльності і доходів відкупників-публиканов. Відтепер ця система піддається серйозному контролю. При цьому відкуп на непрямі податки зберігається, але прямі податки в деяких провінціях починають надходити в казну безпосередньо від самих громад. У Галлії подати (трибут) збирають не публікани, а вожді відповідних племен, що полегшує стан платника податків.
При імператорі Августі відкупу були остаточно скасовані, але питома вага відкупів істотно скоротився, оскільки багато податки почали збирати безпосередньо прокуратори.
У містах або муніципіях фінансові доходи надходили завдяки Здаючи міські землі в оренду. Ще одне джерело доходів стали пожертвування місцевих магістратів (декурионов), які після свого обрання здійснювали ті чи інші витрати в знак подяки за надану їм довіру. Відзначалася постійна тенденція на посилення імператорської контролю над міськими фінансами і доходами.
За імператора Костянтина фіскальна політика була відображена в виданих едиктах (316-325 рр. Н. е.), які закріпачили куріалов (міську верхівку). Куріали були зобов’язані виконувати муніципальні повинності до своєї смерті і навіть передавати цю посаду у спадок.
У Стародавньому Римі лише невелика частина міських громад була звільнена від податків і не підпорядковувалася влади керівника провінції.
При імператорі з династії Антонінів – Нерві і Траяна вводиться посада міського куратора, який повинен був контролювати стан міських фінансів і доходів. Уряд націлився на те, щоб зробити міста повністю відповідальними за все збори. Ще на початку імперії містах передається зобов’язання зі збору прямих податків і формування доходів.
В результаті уряд покладає матеріальну відповідальність за стягування податків в кожному місті і окрузі на декуріонів, а точніше на десять вищих членів ради. У Стародавньому Римі провінційні міста сплачували прямий податок, який називався стипендією або трибуто.
Ряд міст, які вважалися союзними для Риму, не платили податків. Правителі провінцій (проконсули і пропретора) реалізовували фіскальні функції на місцях.
Жителі провінцій піддавалися жорстоким поборів правителями, яких туди посилав Рим. Вимагання даних правителів нерідко їх повністю розоряло. Іноді імператори великодушно прощали недоїмки в окремих провінціях. Однак це відбувалося в тих випадках, коли недоїмки вже було неможливо стягнути.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)