Платон “Тімей” – короткий зміст і аналіз

Зміст:

    Зовнішній сюжет і частині діалогу “Тімей” Світ у Платона Стихії у Платона Метафізика Платона Платон про людину “Тімей” про Атлантиду Література про діалог “Тімей”

Узагальнюючий огляд діалогів Платона дан в статтях Діалоги Платона – короткий зміст і Діалоги Платона – аналіз. Читайте також короткі вмісту інших твори філософа: Держава, Закони, Апологія Сократа, Крітон, Бенкет, Феаг, Федон
Зовнішній сюжет і частині діалогу “Тімей”

У діалозі “Тімей” Платон докладно викладає своє вчення про космос, світобудову (в античній термінології – “про природу”). Внаслідок широти цієї теми “Тімей” є тим твором, у якому найбільш повно і систематично викладені загальні основи платонізму як філософії. Вважається, що “Тімей” належить до одних з найбільш пізніх діалогів Платона. Він створений, швидше за все, в 360-350-і рр. до Р. Х. Діалоги “Держава”, “Тімей”, “Критий” близько пов’язані зовнішнім обрамляющим сюжетом, колом дійових осіб, і тематикою, утворюють у Платона своєрідну трилогію.

Судячи по ряду натяків, Платон відносить переказує їм в “Тимее” розмову до 421 р до Р. Х., до періоду тимчасового припинення Пелопоннеської війни Нікієва світом. Учасниками бесіди є Сократ, Тімей, Гермократ і Критий. Тімей і Гермократ – приїхавши в Афіни гості з Локр Епізефирські (великої грецької колонії в Італії). Тімей – досить відомий у той час філософ-піфагорієць і політик. Гермократ – талановитий полководець і громадський діяч, вождь однією з головних сіракузьких партій, якому через кілька років після цього уявного або частково реального розмови з Сократом буде судилося завдати нищівної поразки Сицилійської експедиції афінян (415-413 рр.). У Критии коментатори цього платонівського діалогу довго бачили славнозвісного з тридцяти тиранів, приведених до влади в Афінах спартанцями після їх перемоги в Пелопоннеської війні. Однак та обставина, що в “Тимее” Критій відносить час своєї молодості до періоду, не надто віддаленому від реформ Солона породило іншу більш ймовірну версію: мова тут йде не про тирана Критии, а про його діда (внучатом племінника Солона).

Головна тема платонівського “Бенкету” – міркування про благо і любові. По ряду свідоцтв, в давнину цей діалог мав і відповідні підзаголовки: “Про благо” або “Речі про кохання”.

Точна дата написання Платоном “Бенкету” невідома. Найбільш ймовірна датування цього діалогу – 379 рік до Р. Х.

Сократ робить на початку діалогу лише кілька коротких зауважень, злегка доповнюючи в них теми першої частини вищезгаданої “трилогії” – діалогу “Держава”. Потім слід яскравий, але досить короткий розповідь Крития про Атлантиду (сюжет про неї Платон потім постарається розвинути в діалозі “Критий”). Більшу ж частину розмови становить виклад філософської системи світобудови, яке робить піфагорієць Тімей. Цей діалог на ділі набагато ближче до монологу. По імені свого головного учасника він і названий “Тимеї”. Повідати читачам свою метафізику і фізику Платон “довіряє” не скоротиться, а Тимею, так як було добре відомо, що Сократ нехтував цими науками: мета філософії він вбачав у пошуках людського щастя та добра, а не в “дозвільних” і малодостовірних природничонаукових штудіях.

Світ у Платона

Тімей розгортає перед слухачами своє вчення про світ без обговорень і доказів. Платон навмисно підкреслює при цьому, що воно не має твердого обгрунтування, грунтується більше на припущеннях, представляючи собою “вірогідний міф”, “ймовірне сказання”.

Мир, говорить Тімей, виник не в силу будь-якої абстрактної необхідності, бездушного фізичного закону. Він створений благим і розумним Богом, який прагнув втілити зовні надлишок своєї краси і добра. Отже, причина міротворенія має насамперед етичний і естетичний характер. Розумний, вічний, сповнений добра деміург створив досконале, “найпрекрасніших твір”, щоб любити його і милуватися ім.

Відповідно до розповіді Тімея, Деміург привів в дію і гармонійний порядок знаходилися досі в хаосі і безладному русі речі. Створений ним космос – верх досконалості. А так як неперевершене, ні з чим не порівнянне досконалість не може мати різновидів і варіантів, то звідси з неминучістю випливає: воно – лише одне, і наш світ єдиний. Ні двох, ні безлічі світів бути не може. З усіх видимих ​​геометричних форм прекраснейшая – куля. Значить, і світ має форму кулі.

Оскільки “творіння, наділене розумом, прекрасніше позбавленого розуму”, а розум не може існувати без душі, наш світ є одушевленої особистістю. Тіло його не знає хвороб і старіння, бо поза його нічого немає, і, не беручи нічого іншого ззовні себе, його глибока сутність приречена залишатися вічною і незмінною. Так як світ зі своєю світовою душею був одного разу народжений, він в принципі є смертним, але не загине навіки: деміург по своєї доброти ніколи не захоче його знищення. “З семи видів руху” наш одухотворений світ володіє тільки одним – тим, яке “найближче до розуму і розумінню”: космос рівномірно обертається на одному і тому ж місці. Володіючи розумом, Всесвіт виконана самого ясного самосвідомості і тому не самотня: вона незмінно підтримує спілкування з самим собою – як інтелектуальне, так і етичне. Вона не тільки досконально знає сама себе, а й любить себе, милується собою – і тому завжди весела і щаслива. Вона вся – єдиний блаженний Бог.

Світова душа, яка рухає космос, породжена Творцем раніше світового тіла: вона важливіша тіла, а, значить, виникла до нього. У світовій душі з’єднуються розумні і ірраціональні, чуттєві початку. Розумна частина душі викликає круговий рух вищої небесної сфери нерухомих зірок, а чуттєва – не цілком круговий рух планет. Душа світобудови розташована не тільки всередині його тіла, а й з усіх боків навколо нього. Таке проповедуемое Платоном в “Тимее” подання пов’язано з поширеною у греків думкою, що “ідеєю” будь-якого матеріального предмета є його форма. Її пізніше відбив і Аристотель у своєму вченні про матерію і форму.

Хоча до “моменту народження” Всесвіту вже існував хаос, ні часу, ні простору тоді не було. Платон вважає, що поняття простору і часу передбачають певну впорядкованість. Без неї не можна осмислити закономірну послідовність часових моментів, без неї неможливо і усвідомлювати взаємне розташування предметів в просторі – те, що одні з них знаходяться вище, нижче, правіше або лівіше інших. Але стану хаосу, що передувала народженню світу, являло собою повне і абсолютна відсутність сенсу і порядку. У ньому були безладно перемішані не тільки обривки матерії, але також хід часу і просторові місця.

Стихії у Платона

Центром миру Платон вважає Землю, навколо якої, на його переконання, рухається сферичний небосхил з зірками. Тіло космосу складено з чотирьох першоелементів (стихій) – повітря, вогню, землі і води, чиє кількість у світі знаходиться у вічній і незмінною пропорції. Ці елементи, згідно з “Тимею”, відрізняються один від одного видом найдрібніших частинок, з яких вони складені. Частинки будь-якої стихії (приблизно відповідні у Платона молекулам пізнішої фізики) мають вигляд правильного багатогранника. Але для стихії землі це куб, для вогню – тетраедр (правильний чотиригранник-піраміда), для повітря – октаедр (правильний восьмигранник, начебто двох складених основами пірамід), для води – ікосаедр (правильний двадцатигранник).

Крім цих чотирьох об’ємних фігур правильної може бути ще лише одна – додекаедр (з 12 правильних п’ятикутників, тоді як грані всіх інших – трикутні). У “Тимее” Платона вже є тенденція зіставити цю геометричну форму з п’ятої світової стихією, на Землі не зустрічається. Пізніше Аристотель назве “п’ятий елемент” ефіром і буде стверджувати, що з нього складається сфера нерухомих зірок. Розвиваючи в розмові теорії про стихії, Тімей слід загальної спрямованості своєї піфагорейської школи, яка зводила весь світ до числовим і геометричним співвідношенням. Її пропагує і Платон, який, як відомо, сам навчався в юності упіфагорійців.

Платон докладно зупиняється в “Тимее” на структурі “молекул” чотирьох первісних стихій. Він звертає увагу на те, що всі вони складені з трикутників (трикутних граней), які, таким чином, відіграють у нього приблизно ту ж роль, що атоми в новітній фізиці. Ця внутрішня складна структура, вважає Платон, дозволяє “багатогранним” молекулам за деяких умов розсипатися і переходити молекули іншої стихії. Великі матеріальні тіла виникають через кругообертання Всесвіту, які викликає вихори, коливання, зіткнення і зчеплення безлічі “молекул”.

Платон переконаний, що в світі немає порожнечі. Будь-який простір, будь-яка протяжність – вже самі по собі є матерія. Все схоже на теорії дальнодії, що лягли потім в основу сучасних законів гравітації та інших види матеріальних взаємодій, в “Тимее” геть відкидається. За Платоном, ніякого тяжіння на відстані бути не може. Електричні властивості магніту і бурштину слід пояснювати невидимою оку механічною передачею через дрібні проміжні частки.

У “Тимее” викладається і платонівська теорія відчуттів: філософ вважає, що їх різниця, як і різниця стихій, пояснюється числовим і геометричним розходженням впливів.

Метафізика Платона

Вчення про правильних багатогранних частинках відноситься до тілесних стихіям Всесвіту, але Платон в “Тимее” пробує відповісти і на питання, як матеріальна частина космосу відноситься до ідеальної, світове тіло до світової душі. Вчення про це – платонівська метафізика (хоча самого терміна “метафізика” тоді ще не існувало, він з’явився пізніше). Платон виділяє три “рівня світобудови”: буття, простір і “виникнення”, які, на його думку, відрізнялися один від одного ще до народження неба.

“Буття” – це вічні платоновские ідеї, чисте мислення. Істинно існують тільки вони.

“Простір” – в метафізиці Платона це чиста матерія, поки ще позбавлена ​​всякого сенсу, чи не оформлена ні в які предмети, які можна було б скільки-небудь “умопостигаемом”. Переклад даного платонівського поняття словом “простір”, втім, багатьма заперечується. Це не загальносвітовий простір в цілому, а щось, близьке до тієї ідеї “протяжності”, яку вважає головним атрибутом матеріальних речей і Декарт. Це, скоріше, здатність заповнювати простір, ніж воно саме. Матерія, субстанція, сама по собі, нерозумна, здатна, однак, створювати чуттєві образи безтілесних ідей, запам’ятовувати останні, як воскова табличка запам’ятовує сенс написаних на ній слів.

Між цими двома “світового рівня” – вищим (чисті ідеї) і нижчим (неоформленная матерія) – знаходиться, згідно метафізиці Платона, третій, проміжний, – “виникнення”. Це – матерія, вже зодягнена в вид осмислених предметів, ідею яких можна сприймати розумом. Платон іменує її “виникненням” або “становленням”, так як на відміну від вічних і незмінних ідей в матеріальних речах немає нічого непорушного. Їхня доля постійно змінюватися, постійно втрачати одні якості і купувати інші. У кожній з них окремі частини її сутності безупинно народжуються і гинуть, так що чуттєві речі ніколи не існують в справжньому сенсі слова. У поглядах на них метафізика Платона близько підходить до Геракліта.

Платон про людину

Наступні розділи “Тімея” присвячені теорії походження людини. Платон розповідає, що після тяжкої праці створення світу Деміург відправився відпочивати, а молодші боги стали створювати людей. Спочатку вони виготовили головний мозок, де сконцентрована людська душа, потім спинний і кістковий мозок, після цього – захищають мозок кістки, зв’язки, м’язи і шкіру. За зразком космосу людям надали круглу форму, бо людина – це, по суті, одна голова, якої всі інші члени служать лише знаряддями і опорами. Основа людського здоров’я – гармонія тіла і душі. Надлишок розуму в слабкому тілі, як і тупа душа в сильному, порушують гармонію в викликають хвороби.

Боягузливі і брехливі люди дали початок “жіночій природі”. Тварини теж походять з звироднілих людей (Платон популяризує в “Тимее” пифагорейские погляди про переселення душ). Птахи походять з чоловіків легковажних, а більшість сухопутних тварюк – з дурнів. Втім, нечувані розповіді про походження тварин з людини викладаються у Платона з явною жартівливістю.

“Тімей” про Атлантиду

“Тімей” знаменитий і розказаної в ньому легендою про Атлантиду, хоча вона становить в ньому лише малу вступну частину. Про Атлантиду в “Тимее” оповідає 90-річний Критий, який 80 років тому чув історію легендарного острова від діда, а той, у свою чергу, дізнався її батька, передавав розмови знаменитого реформатора Солона. Будучи в Єгипті, Солон запозичив легенду про Атлантиду у жерця богині Нейт: цей переказ передавалося з покоління в покоління серед священнослужителів її храму в місті Саисе.

У “Тимее” Платон приводить лише початок оповідання про Атлантиду, продовжуючи його в іншому діалозі – “Критий”. Це початок говорить про війну афіняни з жителями величезного острова в Атлантичному океані, який нібито колись лежав на захід від Геркулесових Стовпів (Гібралтару). Ця війна кипіла за дев’ять тисяч років до написання “Тімея”. Атлантида перевершувала розмірами Африку й Азію, взяті разом, і була населена сильним і розумним народом атлантів, що відбувалися від бога Посейдона. Проте з часом жителі Атлантиди забули споконвіку притаманну їм доблесть, звернувши свої успіхи в науках на службу корисливості й жорстокості. Атланти пішли війною на Європу і завоювали її до самих Балкан, але потім були розбиті земляками Платона, афінянами. Однак слідом за цим і Атлантида, і Афіни були зруйновані землетрусом і повінню. Атлантида потонула в морі. Майже ніхто з її мешканців не вцілів.

З усіх діалогів Платона “Тімей” є найповнішим і всебічним склепінням його філософського вчення. З цієї причини інтерес до нього не згасав з давнини до теперішнього часу. До “Тимею” написано безліч коментарів. У XX столітті великий німецький фізик В. Гейзенберг заявив, що розробка квантової механіки звернула сучасну науку до старих платоновским теоріям про математичної структурі матерії-простору.

“Тімей” неодноразово переводився на українську мову.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Платон “Тімей” – короткий зміст і аналіз