Платон “Критій” – короткий зміст і аналіз
Зміст:
- Зовнішня канва діалогу “Критій” Критій про Атлантиду
“Критій” – діалог Платона, в якому викладається знаменита легенда про Атлантиду. “Критій” дійшов до нас у неповному вигляді. Та версія, яка відома нині, дуже коротка. Розповідь у ній обривається на найцікавішому місці – в момент, коли Платон, давши докладний опис країни атлантів, переходить до теми божественної кари цього морально зіпсувати народу. Зараз не можна сказати, чи був бракуючий кінець “Крит” загублений, або Платон так і не дописав цей свій діалог.
За зовнішньої канві оповідання “Критій” становить продовження того ж розмови між Сократом, піфагорейцем Тімея, полководцем Гермократ і афінянином Критієм, початком якого є діалоги “Держава” і “Тімей”. Ці три твори Платона складають щось на зразок літературного триптиха. Всі вони, мабуть, написані великим філософом поблизу кінця його життя, в 360-350-і роки до Р. Х.
“Критій”, як і “Тімей”, більше нагадує, що не діалог, а монолог. Словесні вставки в нього Сократа і Тімея невеликі за обсягом і не дуже важливі за змістом. Основним оповідачем, оповідають про стародавніх Афінах і Атлантиду, є Критій, чиє ім’я і дало діалогу назву. Критій довго ототожнювався з одним з тридцяти тиранів, який був учнем Сократа і правил Афінами після їх поразки в Пелопоннеської війні зі Спартою. Однак з деяких натяків “Тімея” на досить поважний вік цього персонажа потім виникла й інша версія: мова йде не про тирана Критии, а про його діда, внучатом племінника знаменитого реформатора Солона.
Критій про Атлантиду
Критій в однойменному йому діалозі переказує легенду про Атлантиду саме зі слів Солона, який нібито чув її під час своїх подорожей від єгипетських жерців.
“Критій” починається тирадою Тімея. Той завершує нею свій філософський розповідь Сократу і його друзям про світобудову (див. Діалог “Тімей”) і передає слово вже згадували раніше про Атлантиду Кріт. Критій приймає свій черга говорити не без коливань. За його словами, Тимею було нелегко описувати предмети божественні, але оповідати про справах людських ще важче. Перша тема людям відома погано, друга ж – близька і добре знайома, тому будь-яка помилка оповідача може викликати суворі нарікання проти нього. Після підбадьорення від Сократа Критій приступає до розповіді.
Він каже, що, за давніми переказами, за 9000 років до їх розмови була війна між народами, що жили по цей бік Гераклових стовпів (Гібралтару), і тими, хто мешкав з протилежного їхнього боку. Перших очолювали афіняни, а других – жителі Атлантиди, величезного острова, який знаходився в океані на захід Африки, а тепер частиною затонув від землетрусів, частиною перетворився на непрохідний мул. Після того, як на зорі століть боги поділили між собою землю, область Афін – Аттика – дісталася Гефестові і Афіні. Малопридатна для землеробства за часів Платона, вона, за словами Критія, була дуже родючою в сиву давнину. Але згубні повені наступних часів змили з неї шар ситому, родючого грунту, знищили росшие тут раніше стройові ліси, благодатні пасовища і численні джерела.
Критій розповідає співрозмовникам, що афінський акрополь древле охоплював набагато більший простір, ніж в їх часи. Навколо нього жили ремісники і землероби. Окремо від них селилося особливе стан воїнів, в яке жінки входили нарівні з чоловіками. Члени цього стану не мали особистого майна, а володіли всім спільно. Слідуючи правилам скромності і стриманості, зберігаючи незмінною свою чисельність (20000), ці самовіддані люди правили Аттикою і всієї Елладою. У всій Європі не було їм рівних. Стародавній афінський лад в описі Крития збігається з тим, який Платон пропагує в знаменитому “Державі”.
Далі Критій переходить до розповіді про Атлантиду. Цей острів при розділі землі дістався морському богові Посейдону, який населив його своїм потомством від смертної жінки Клейто. Холм, де жила Клейто, стояв посеред красивою і родючої рівнини. Посейдон відділив його від іншої частини Атлантиди двома земляними і трьома водними кільцями, проведеними, як накреслені циркулем окружності, навколо центру-пагорба. Клейто народила від Посейдона п’ять пар близнюків чоловічої статі – десятеро синів, від яких пішов численний народ остров’ян. По імені старшого з цих синів, Атланта, вся багата земля і отримала назву Атлантиди. Влада її незабаром распростерлась до Єгипту і Тірренія (землі етрусків в Італії). По імені Атлантиди був названий і Атлантичний океан.
Нащадки Атланта, говорить Платон вустами Критія, стали царями Атлантиди, а від дев’яти його братів пішли пологи архонтів (старшин) головних областей острова. Атлантида була надзвичайно багата мінералами і сільськими продуктами. Розташовуючи величезні засобами, її царі вибудували велетенський палац на пагорбі Клейто і прорили канали, що з’єднали водні кільця навколо нього між собою і з морем. Критій докладно розповідає про ширині і глибині цих каналів, про прикраси палацу, про пишність храму, який атланти вишикували в честь шанованого ними Посейдона. Атлантида удосталь забезпечувалася водою з чистих і цілющих джерел. На земельних кільцях, влаштованих Посейдоном, розташовувалася безліч святилищ, садів і гимнасиев. На зовнішньому кільці, по всій його окружності, був влаштований гігантський іподром для кінських перегонів.
За словами Критія, в Атлантиду прибувало така безліч купецьких кораблів, що “вдень і вночі чулися говір, шум і стукіт”. Рівнина, що оточувала столицю атлантів, являла собою рівну гладь довжиною в три і шириною в дві тисячі стадиев (1 стадій = приблизно 193 метрам). Завдяки родючості рівнини, на ній жило безліч людей і тварин. Вся вона була окопатися гігантським каналом шириною в стадій і глибиною в плетри (одна шоста стадія, т. Е. Близько 32 метрів), так що “ніхто не повірить, що можливо було таке творіння рук людських”. Приймаючи в себе гірські потоки, цей канал живив родючість рівнини. З’єднуючись з морем, він служив розвитку торгівлі. Під час війни Атлантида могла виставити 60000 одних офіцерів і незліченну число простих ратників. Її флот доходив до 1200 кораблів.
Держава атлантів, згідно платоновскому “Кріт”, управлялося законами, дарованими самим Посейдоном. Вони були записані на великій стели, що стояла всередині головного храму Атлантиди. Раз на кілька років десять владик країни збиралися в цьому храмі, заводили на стелу кращого бика і приносили його там в жертву. Кров бика текла на текст законів, цією кров’ю царі клялися ні в чому не відступати від встановлень Посейдона.
У продовження багатьох поколінь правителі Атлантиди корилися законам і “дотримувалися великий лад думок”. Проте з часом їх “успадкована від бога природа” стала “виснажуватися”. Причини цього Платон в “Критій” ясно не вказує, але каже, що серед атлантів “возобладал людський норов”, в них закипіла “нестримна жадібність і сила”.
Побачивши це, Зевс вирішив накласти на Атлантиду кару. Скликавши всіх богів на спільну раду, він звернувся до них зі словами…
– На цьому обривається до нас текст діалогу “Критій”. За незакінченості важко зрозуміти головну ідею, яку збирався в ньому висловити Платон. Усі дослідники, проте, відзначають дивовижну красу художнього оповідання “Крит”: в ньому все дивно симетрично, все чисто по-еллінському пронизане геометричній розміреністю.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)